Коли від психолога очікують неможливого

Іноді складається враження, що психологи для суспільства або «винні у всьому», або «не потрібні взагалі».

Натрапила днями на два дуже показові кейси.

Перший.

Жінка пише допис зі скаргою та додає: «психологам не читати».
(Спойлер: саме психологи й прийшли читати.)

Суть історії — її дорослий син понад рік перебував у терапії, а згодом, після звернення до іншого спеціаліста, виявилося, що причиною його стану була пухлина мозку, яку прооперували.

У коментарях одразу з’явилися питання:

• «чому психолог не побачив?»
• «чому не направив до лікаря?»
• «психологи повинні мати медичну освіту».

І тут є важливий момент, який часто губиться в подібних дискусіях:
психолог — не лікар.
Він не встановлює медичних діагнозів і не може “побачити” пухлину лише зі слів клієнта.

Але хороший психолог:

• збирає анамнез
• звертає увагу на тривожні симптоми
• за потреби рекомендує консультацію інших спеціалістів

І це не про «врятувати від усього», а про роботу в межах своєї компетенції.

Другий кейс — ніби з протилежного полюсу.

Мама дитини 5–6 років шукала, де придбати атомоксетин. Діагноз СДУГ вона фактично визначила самостійно, без звернення до лікарів чи проходження обстеження.

Аргумент був приблизно таким:
«щоб уникнути проблем у майбутньому, краще одразу вирішити це медикаментозно».

І тут уже інша крайність:
коли замість повноцінної діагностики — самостійний пошук інформації,
замість консультації фахівця — тривога та поспіх «виправити» дитину якомога раніше.

І обидві ці історії, насправді, про одне й те саме — про складність витримувати невизначеність.

В одному випадку шукається винний:
«чому не побачили?»

В іншому — виникає потреба взяти ситуацію під повний контроль:
«я сама все вирішу наперед».

А посередині залишається реальність, у якій:

• існують межі компетенцій
• є процес діагностики
• працюють різні спеціалісти
• і є час, який іноді дуже не хочеться чекати

Для мене обидві історії — ще одне нагадування про важливість професійних меж.

Не про необхідність «знати все» чи «бачити все наперед», а про уважність, збір анамнезу, здатність помічати тривожні сигнали та за потреби направляти людину до інших спеціалістів.

Бо відповідальність у помагаючій професії — не у всезнанні.
А в розумінні меж власної компетенції та готовності діяти в інтересах людини.