Єрусалимський синдром: психічний розлад, який вражає здорових людей

Уявіть: людина без жодної історії психічних розладів прилітає до Єрусалима — і через кілька днів починає вважати себе біблійним пророком. Обгортається готельним простирадлом, виходить на вулицю і виголошує промови. Це не сценарій фільму. Це реальний клінічний феномен, який психіатри називають Єрусалимським синдромом.

Я вперше почув про нього випадково — з розповіді знайомого екскурсовода, який працює в Старому місті вже понад десять років. Він казав: «Ти звикаєш до всього — до спеки, до натовпів, до суперечок між конфесіями. Але коли бачиш, як звичайна туристка з Полтавщини раптом падає на коліна біля Стіни Плачу і починає говорити, що чує голос Бога, — це зовсім інший рівень».

Що це таке насправді?

Єрусалимський синдром — це специфічний психічний розлад, що виникає у деяких людей під впливом перебування в Єрусалимі. Він належить до так званих культурно-зумовлених синдромів — станів, які провокуються конкретним середовищем, місцем або культурним контекстом.

Ізраїльський психіатр Яір Бар-Ель із колегами у 2000 році опублікував ґрунтовне дослідження, в якому проаналізував понад 1200 випадків туристів, госпіталізованих у Єрусалимі з гострими психотичними станами протягом 1980–1993 років. З них 470 були пов'язані саме з релігійними переживаннями.

Дослідники виділили три типи синдрому:

1. Перший тип (накладений на попередню хворобу) — люди, які вже мали психічні розлади до приїзду. Єрусалим просто стає декорацією для їхніх наявних маячних ідей.
2. Другий тип (ускладнений ідіосинкратичними ідеями) — люди з певними особливостями особистості або надмірною захопленістю релігією, у яких місто провокує загострення незвичних переконань.
3. Третій тип (чистий синдром) — і саме він найбільш дивовижний — абсолютно здорові люди, без жодної психіатричної історії, які раптово переживають гострий психотичний епізод.

Саме третій тип вражає найбільше. Людина приїхала як звичайний турист — і раптом її психіка дає збій.

Як це виглядає?

Типовий сценарій для третього типу розгортається поетапно. Психіатри виділяють таку послідовність:

• Спочатку людина стає тривожною та напруженою, свідомо відокремлюється від своєї групи або родини.
• Потім з'являється нав'язлива потреба в очищенні: людина часто миється, приймає душ, обсесивно підстригає нігті.
• Далі — виготовляє собі «тогу» з білого готельного простирадла.
• І нарешті — вирушає до одного зі святих місць, де починає голосно співати псалми, виголошувати пророцтва або закликати людей до більш морального життя.

Один професійний гід розповідав, як жінка зі звичайної туристичної групи — вчителька за фахом — зникла з готелю вранці, а знайшли її біля Храму Гробу Господнього: босу, загорнуту в простирадло, з абсолютною впевненістю, що вона — біблійна героїня.

Добра новина: у переважній більшості випадків третього типу симптоми зникають самі протягом 5–7 днів, особливо після того, як людина залишає місто і повертається до звичного середовища. Жодного тривалого лікування зазвичай не потрібно, адже настає повне одужання.

Чому саме Єрусалим?

Це місто — як емоційний концентрат тисячоліть. Тут перетинаються три авраамічні релігії. Кожен камінь несе величезне символічне навантаження. Для людини, яка все життя читала Біблію, Тору чи Коран, опинитися тут означає фізично зіткнутися з тим, що раніше існувало лише у площині віри.

Мозок деяких людей просто не витримує цього розриву між очікуванням і реальністю. Або навпаки — між буденною реальністю та надмірною символічністю святого місця. Психіка, перевантажена інтенсивними емоціями, історією, місцевою спекою, втомою від перельоту і глибоким духовним напруженням, тимчасово дестабілізується.

Варто зазначити, що подібні явища фіксувалися не лише в Ізраїлі. Існує синдром Стендаля (гостра психосоматична реакція на видатні твори мистецтва, найчастіше у Флоренції) та Паризький синдром (переважно спостерігається у японських туристів, які зазнають глибокого шоку через невідповідність реального Парижа їхнім ідеалізованим уявленням). Але саме єрусалимський феномен є найбільш задокументованим і клінічно вираженим у релігійному контексті.

Що це означає для нас?

Необов'язково їхати до Єрусалима, щоб зрозуміти суть цього феномену. Він нагадує про дещо надзвичайно важливе: наша психіка — не броньований сейф. Вона чутливо реагує на місця, символи, загальну атмосферу. Іноді ця реакція виявляється значно сильнішою, ніж ми самі від себе очікуємо.

В Україні ми теж маємо місця з потужним емоційним та історичним зарядом — Києво-Печерська Лавра, Почаївська Лавра, меморіали пам'яті жертв Голодомору, зони недавніх бойових дій. Люди, які відвідують ці місця з глибоким особистим зв'язком, іноді переживають стани, які важко пояснити раціонально: нав'язливі думки, раптову тривогу, відчуття присутності чогось більшого за себе.

Це зовсім не ознака слабкості. Це — природна властивість людської свідомості. Наш мозок постійно шукає сенси, і коли він потрапляє в середовище, що перенасичене цими сенсами до межі, може виникнути когнітивне та емоційне перевантаження.

Коли варто звернутися по допомогу?

Ознаки перевантаження: якщо ви або хтось із ваших близьких після відвідування емоційно значущого місця переживає певні симптоми, на це варто звернути увагу. Зокрема, йдеться про:

• стійку тривогу, що не минає кілька днів;
• виражене відчуття нереальності того, що відбувається навколо (дереалізація);
• раптове переконання у власній особливій чи божественній місії;
• будь-які слухові чи зорові голоси або видіння;
• різку, нехарактерну зміну поведінки.

Усе перелічене вище — це прямий привід звернутися до психолога або лікаря-психіатра. І не тому, що з людиною щось «не так» назавжди, а тому, що вчасна фахова підтримка допомагає значно швидше повернутися до стабільного, здорового стану.

Єрусалимський синдром — це не просто екзотична дивина зі стрічки новин. Це наочне нагадування: між щирою вірою, сильною емоцією і межами нашої психіки існує дуже тонка лінія. І іноді, щоб її випадково перейти, достатньо лише опинитися в потрібному місці у потрібний момент.

Література

• Bar-El, Y., Durst, R., Katz, G., Zislin, J., Strauss, Z., & Knobler, H. Y. (2000). Jerusalem syndrome. British Journal of Psychiatry, 176, 86–90. (Ключове дослідження, в якому вперше систематизовано клінічні типи Єрусалимського синдрому на основі аналізу 1200 випадків госпіталізації туристів у Єрусалимі.)
• Kalian, M., & Witztum, E. (2000). Comments on Jerusalem syndrome. British Journal of Psychiatry, 176, 492. (Коментар до дослідження Бар-Еля з уточненнями щодо діагностичних критеріїв та історичного контексту феномену.)
• Kalian, M., & Witztum, E. (1999). The Jerusalem syndrome — fantasy and reality: A survey of accounts from the 19th century to the end of the second millennium. Israeli Journal of Psychiatry and Related Sciences, 36(4), 260–271. (Історичний огляд описів Єрусалимського синдрому від ХІХ століття до кінця ХХ, з аналізом еволюції уявлень про цей феномен.)
• Погорєлов, І. І., & Манаєнкова, О. Д. (2023). Психіатрія і наркологія: підручник. 3-тє вид. Київ: ВСВ «Медицина». (Загальний підручник з психіатрії для українських медичних вишів, що містить розділи про гострі психотичні стани та реактивні психози, до яких за механізмом можна віднести культурно-зумовлені синдроми.)