Чому психологи — найгірші клієнти для самих себе?
Найбільший ворог психолога в приватній практиці — це він сам.
«Так, але це не про мене».
Ця фраза переслідує мене. Я чую її раз за разом — від розумних, освічених, глибоких фахівців, які щодня допомагають іншим людям повірити в себе.
Іронія вбивча, правда?
Уявіть: людина, яка професійно працює із самооцінкою, невпевненістю, внутрішнім критиком. Знає всі техніки, всі підходи. І ця ж людина каже собі: «Хто я така, щоб відкривати власний кабінет? Хто я такий, щоб брати за свою роботу нормальні гроші?»
Коли ми не віримо в себе — ми навіть не пробуємо. А якщо й починаємо, то робимо це наче напівголоса. Відкриваємо практику, але тримаємо гальмо натиснутим — бо «а раптом я недостатньо хороша».
Мушу зізнатися: ця пастка спрацювала і зі мною. Знадобилися роки, щоб відчути, що я маю право на власну практику. І цей внутрішній самозванець досі час від часу піднімає голову.
Звідки це береться?
У мене є своя теорія — не наукова, суб'єктивна, але, здається, вона влучає в точку.
Під час навчання нам негласно вселяють ідею: спочатку розберися зі своїми проблемами, стань «цілісною особистістю» — і лише тоді маєш моральне право допомагати іншим. На перший погляд звучить розумно. Але є проблема: це не має жодного стосунку до реальності.
Кожен психолог — така ж людина, як і кожен його клієнт. Ми так само робимо помилки. Так само маємо слабкі місця. Ми ніколи не будемо «повністю готовими», бо такого стану просто не існує.
І коли ми нарешті вирішуємо відкрити приватну практику — цей внутрішній стандарт ідеального фахівця б'є по руках. Ми постійно відчуваємо, що ще «не доросли», ще «не достатньо», ще «не час».
Цей феномен, до речі, має назву — «синдром самозванця». Його описали ще наприкінці 1970-х років як стійке переконання, що твої досягнення — це випадковість, і тебе ось-ось «викриють». Парадокс у тому, що найчастіше він вражає саме компетентних, освічених людей.
Ти — людина. І це не вирок
Ось що я хочу сказати кожному психологу, який зараз це читає.
Ти — людина. Така ж, як і всі інші. Ти маєш право на помилки. Ти така ж красива і недосконала, як і твої клієнти. І ти ніколи не матимеш усіх відповідей — і це абсолютно нормально. Це так само стосується кожного колеги, якого ти знаєш і на якого, можливо, рівняєшся.
Раніше мене ця думка пригнічувала. Адже неприємно чути, що ти не ідеальна. Але з часом я зрозуміла: це насправді звільняє.
Якщо ідеалу не існує — немає і планки, до якої ти «ще не дотягуєш». Завжди є простір для зростання. Навіть якщо зараз щось не виходить — завтра може бути краще. Не потрібно бути досконалою, щоб почати. Потрібно бути достатньо сміливою, щоб спробувати.
Просто спробуй — навіть якщо буде недосконало
Мета — не в тому, щоб усе ідеально розкласти по поличках і лише тоді діяти. Мета — зробити крок. Припустити, що буде незграбно. Пробачити собі цю незграбність. І спробувати ще раз.
Кожна наступна спроба буде кращою за попередню. Ми це пояснюємо клієнтам. Це працює і з нами.
Тому якщо ти давно думаєш про приватну практику, але зупиняєш себе словами «я ще не готова» — зверни увагу: можливо, це не реальна оцінка твоїх можливостей. Можливо, це просто голос того самого самозванця, якого ти так добре вмієш розпізнавати в інших.
А якщо він і справді ніколи не замовкне повністю — то хай. Це означає, що ти виходиш за межі зони комфорту. А саме там і відбувається все найцікавіше.
Рекомендована література
- Коттлер Джеффрі. «Бути терапевтом» (On Being a Therapist). — Анотація: Фундаментальна праця, яка деміфологізує професію психотерапевта. Автор відверто говорить про помилки, вигорання, власні страхи фахівців і підкреслює, що саме наша людяність та недосконалість роблять терапію цілющою.
- Янг Валері. «Таємні думки успішних жінок» (The Secret Thoughts of Successful Women). — Анотація: Практичний посібник від експертки з синдрому самозванця. Книга допомагає розпізнати патерни мислення, які змушують нас відчувати себе шахраями, і пропонує інструменти для подолання цього бар'єру на шляху до самореалізації.