Чому психологи такі самотні — і що з цим робити?

Блог | Бізнес та кар'єра

Є така дивна іронія в нашій професії: ми щодня допомагаємо людям будувати здорові зв'язки, краще розуміти себе та інших — а самі нерідко залишаємося на самоті у своєму кабінеті. Без колег поруч. Без тих, хто справді розуміє, яким емоційно виснажливим буває цей день. Я переїхала в нове місто — і відчула цю професійну самотність на собі з новою силою.

Це не слабкість. Це просто реальність нашої роботи

Психологи, психотерапевти, консультанти — усі ми працюємо за зачиненими дверима. Конфіденційність — це непорушна основа нашої роботи, але саме вона і створює певну професійну ізоляцію. Ти не можеш просто так вийти на обідню перерву і розповісти колезі: "Уяви, сьогодні у мене був клієнт, який..." Тому нам так критично важливо мати своє коло — людей із тієї ж сфери, яким не потрібно нічого пояснювати. Тих, хто розуміє специфіку з першого слова.

Почни з себе: яких людей ти взагалі шукаєш?

Перш ніж активно шукати нові знайомства, варто зупинитися і чесно запитати себе: а що мені насправді потрібно від таких професійних стосунків? Подумай про тих фахівців, із якими ти вже спілкувалася раніше і відчувала: "Оце — точно моя людина." Що між вами було спільного? Може, схожий психотерапевтичний підхід до роботи? Схожі глибинні цінності? Або просто — можливість бути собою без масок і пошуку "правильних" слів чи терапевтичних інтервенцій?

А тепер — навпаки: згадай тих, від кого хотілося відійти якомога далі. Що саме тебе відштовхувало? Надмірна професійна формальність? Відчуття, що людина постійно говорить "мовою клієнта" або схильна аналізувати тебе навіть у звичайній розмові за чашкою кави? Коли ти чітко розумієш обидва полюси — ти вже маєш надійний внутрішній орієнтир.

Перші ознаки: як швидко зрозуміти, чи варто продовжувати

Досвідчені фахівці в нашій сфері, як правило, надзвичайно чутливі до людей та мають розвинену емпатію. І це наша велика перевага у пошуку справжніх, підтримуючих зв'язків. Звертай увагу на дрібниці: як людина поводиться — чи це справжня "вона сама", чи лише жорсткий професійний образ, який вона грає? Як вона говорить — живо й по-людськи чи виключно сухими термінами "по протоколу"? Чи є в неї почуття гумору, легкість, здорова здатність сміятися над собою? Це не поверховість оцінки — це ті самі маленькі сигнали великого особистісного збігу.

Де шукати "своїх"

Якщо ти тільки починаєш свою практику або щойно переїхала в нове місто — спочатку варто закинути широку мережу. Не в сенсі нав'язливо писати всім підряд, а в сенсі бути відкритою до різних форматів знайомств, таких як інтервізійні чи балінтівські групи.

Локальні спільноти. В Україні є чимало закритих груп для психологів у Facebook та Telegram — де обговорюють клінічні випадки, методи роботи, діляться корисними ресурсами та шукають супервізорів. Це чудове місце, щоб поспостерігати за колегами в їхньому природному професійному середовищі ще до особистого знайомства.
Конференції та навчальні семінари. Так, це звучить досить очевидно — але дуже багато хто приходить на такі заходи, просто слухає доповідачів і мовчки йде додому. А між сесіями, під час кава-брейків — саме там відбуваються найцікавіші дискусії та зароджуються партнерства.
Колишні одногрупники та колеги. Іноді найтепліші зв'язки — це ті, що вже існують у твоєму житті, просто вони були трохи призабуті. Написати "Привіт, давно не спілкувалися, як ти розвиваєшся у професії?" — це зовсім не дивно. Це — нормально і дуже підтримує.
Особисте повідомлення незнайомій людині. Так, і це теж абсолютно робочий варіант. Якщо ти читаєш чиюсь глибоку статтю чи допис і думаєш "ось це — мій тип людини", чому б не написати особисто? Найгірше, що може статися — людина просто не відповість або відповість сухою подякою.

Не тягни туди, де не тягне

Ось один важливий момент, про який рідко говорять відкрито: якщо з колегою контакт "не йде" — не треба себе змушувати заради нетворкінгу. Ми, як фахівці з ментального здоров'я, дуже добре відчуваємо інших людей. І якщо після кількох спроб зустрітися чи поговорити ти відчуваєш, що ця людина тобі не близька — це не означає, що ти погана чи непрофесійна. Це означає лише те, що це просто не твоя людина. І це абсолютно нормально. Є хтось, хто обов'язково стане твоєю людиною. І є хтось, хто потребує саме такого фахівця, як ти, для створення підтримуючого кола.

Навіщо це взагалі потрібно — якщо в мене є клієнти?

Тому що клієнти — це не наша підтримка. Це наша пряма професійна відповідальність. Коли є коло колег, яким ти повністю довіряєш — з'являється той самий безпечний простір, де можна детально проговорити складний терапевтичний випадок (дотримуючись етичних норм та без імен, звісно), отримати свіжий погляд збоку на можливі процеси перенесення та контрперенесення, почути цілюще "ти все правильно робиш" або "ось що я б спробувала застосувати на твоєму місці".

Це зовсім не розкіш. Це — сувора професійна необхідність, дієва профілактика емоційного вигорання і елементарне збереження психологічного здоров'я самого фахівця.

Замість висновку

Ми щодня допомагаємо людям знаходити втрачені зв'язки — і самі маємо повне право їх мати та підтримувати. Не варто чекати якогось "правильного моменту", досягнення певного рівня кваліфікації або ідеальних умов.

Почни з одного простого повідомлення. З однієї зустрічі за кавою. З одного щирого "привіт, як ти?"

Іноді найміцніші професійні дружби та найкорисніші інтервізійні альянси починаються саме так — дуже просто і без жодних грандіозних очікувань.