Чому не звертаються до психолога, навіть коли погано?

Коли в людини болить зуб, зона її відповідальності у процесі лікування закінчується на моменті, коли вона притягнула своє бренне тіло до крісла стоматолога. Якщо не втече під час лікування, справа майже зроблена. Ігнорувати зубний біль складно. Не поїсти, спати заважає… і таке інше. Відволіктися від такого болю майже неможливо, тому доводиться щось робити.

Інакше з хронічно поганим настроєм, тривогою тощо. Наша психіка огортає нас при будь-якому дискомфорті психологічними захистами, як турботливою ковдрою. Мозок підказує, що можна з’їсти щось солоденьке і стане легше. Серіальчик допоможе відволіктися від фонового відчуття, що життя не зовсім задовольняє. Знецінення інших може на мить повернути відчуття контролю без зайвих зусиль. Звинувачення політиків стає зручним знеболювальним для реальності, яку ми разом із обставинами будували роками. Відповідальність за життя непомітно починає розмиватися між багатьма факторами.

Усі ці механізми створюють ілюзію, що в моменті все гаразд. І справді стає трохи легше. Але емоційний дискомфорт повертається.

Одного дня тіло може взяти проігноровані почуття на себе і почати боліти. Тому що емоційний біль неможливо повністю пропустити, забути, заїсти чи залити алкоголем. Він усе одно десь залишається.

Потрібна сміливість, щоб виринути з цього омуту захистів і побачити свою частку відповідальності за реальний стан речей. Це непросто. Психологія не дає миттєвих результатів, це довгий процес із прогресом, регресом, танцями на граблях і бажанням усе кинути по сто разів на рік. Але той, хто проходить цей шлях і наважується побачити себе справжнього, зрештою отримує винагороду.

Робота з психологом це не про те, що ти прийшов і тебе «вилікували». Це про спільний процес, у якому працює спеціаліст і поступово працюєш ти у своєму темпі.