Як допомогти дитині, яка боїться?

Реалії сьогодення, на жаль, додають багато приводів для дитячих страхів. Деякі з них стосуються реальної загрози життю, а деякі пов’язані з адаптацією на новому місці, набуттям знань, зав’язуванням чи підтриманням стосунків. Для дорослих, які знаходяться поруч з дитиною, яка боїться, спостереження за переживанням страхів дитини теж може стати окремим випробуванням. Тому, спираючись на власний професійний досвід та теоретичні знання, пропоную розглянути кілька способів допомоги батьків дитині.

Першим кроком такої допомоги є навчитись самому і допомогти дитині відрізнити реальну небезпеку від уявної: швидка машина на дорозі, розлючена тварина, обстріли – реальна небезпека; «зі мною ніхто не буде дружити», «я не зможу виступити перед класом», «ти не забереш мене з садочка» - уявна небезпека. Перші приклади – це дійсно про страх, другі – про тривогу (про те, що може відбутися, а може і не відбутися в реальності).

Другий крок - в залежності від того, з чим маємо справу: зі страхом чи тривогою, пропонуємо різні варіанти активності чи пояснення того, що відбувається.

При зіткненні зі страхом:

1. Боятися – нормально. Завжди наголошуємо у спілкуванні з дитиною на тому, що страх – це реакція на те, що ми знаходимося в небезпеці в даний момент і наша задача – почути свій страх і повернути себе у більш безпечний стан, простір, умови. СТРАХ НАС ЗАХИЩАЄ.
2. Додатково ми можемо допомогти дитині у формуванні адекватних реакцій в тих чи інших ситуаціях, пояснюючи правила безпеки (таким чином ми робимо профілактику потрапляння у небезпеку, а відтак – виникнення страху). Не зайвими в умовах сьогодення будуть бесіди на теми: «як поводитись під час обстрілів», «як поводитись поруч з розлюченою твариною», «як поводитись, якщо зустрівся з людиною в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння», «як поводитися, якщо раптом поранився» і т. д. В цих правилах мають бути проговорені варіанти поведінки, дій, знання до автоматизму номерів екстреної допомоги і т. ін.
3. Допомагаємо дитині усвідомити, що страх, як правило запускає автоматичну систему реагування «бий-біжи-замри» і, як правило, ця автоматична реакція насправді є найкращим вибором в тому чи іншому випадку. Транслюємо дитині думку, що вона зробила все найкраще з можливого в тих умовах, в яких опинилася.

При зіткненні з тривогою:

Тривога також запускає певні реакції: уникання того, що лякає або прагнення контролювати все і вся, щоб не допустити ситуацій, які будуть лякати чи принесуть дискомфорт. От тільки обидва ці варіанти тривогу не зменшують, а збільшують. Тож варто допомогти дитині усвідомити, з якою саме стратегією вона має справу і навчити дитину змінювати її на іншу, більш продуктивну.

1. ТРИВОГА ВИМАГАЄ ПЛАНУ ДІЙ НА ВИПАДОК, ЯКЩО НЕБЕЗПЕКА СТАНЕ РЕАЛЬНОЮ – отже в певних ситуаціях нам варто подумати, а що дійсно варто робити (що може зробити дитина). Наприклад, дитина боїться, що її не заберуть з садочка - дорослий, з’ясувавши, що саме цього вона боїться, говорить: «Якщо всіх дітей в садочку заберуть, а я по тебе ще не прийду – ти можеш попросити виховательку зателефонувати мені. У неї є мій номер телефону».
2. ТРИВОГА ЗНИЖУЄТЬСЯ, КОЛИ МИ ПОВЕРТАЄМО СОБІ ВІДЧУТТЯ ЗВИЧНОСТІ СИТУАЦІЇ. Наприклад дитина боїться, що її не заберуть з садочка - допомагаємо дитині на рівні її віку і розуміння встановити послідовність подій, після якої її заберуть: «зараз ви підете на зарядку, потім поїсте, потім поснідаєте…потім вийдете на прогулянку і я прийду за тобою (або бабуся, дідусь…)». Звісно, що потрібне буде неодноразове повторення цієї послідовності, щоб дитина її вивчила, запам’ятала. І, звісно, має бути підкріплення ваших слів реальністю (ввечері точно приходить бабуся, або ви, як і говорили раніше).
3. ТРИВОЖНІ ДУМКИ ПЕРЕВАЖАЮТЬ НАД БУДЬ-ЯКИМИ ІНШИМИ В МОМЕНТ АКТИВНОСТІ ТРИВОГИ. Оскільки думки не дорівнюють реальності, треба дозволити собі їх мати. Навіть просте проговорювання вголос чи пошепки, що я чогось боюсь – допомагають знизити тривожне напруження. Коли ж ми (дорослі поруч з дитиною) намагаємось робити вигляд що нічого страшного чи лякаючого не відбувається – дитина опиняється зі своїми думками наодинці, не маючи змогу висловити, що саме її бентежить. Батьківське «ти знаєш, я теж боюсь…» - для дитини набагато важливіше ніж спостереження за незворушністю та цілковитим спокоєм дорослого у ситуаціях, в яких страхи є природним та зрозумілим явищем. А далі, дорослий може пояснити і те, як він зараз справляється зі своїм страхом. Наприклад: «коли мені треба виступати з доповіддю на роботі – я заздалегідь вдома читаю кілька разів підготовлений мною текст виступу», або «обираю собі одного доброзичливого слухача і розповідаю ніби тільки для нього».
4. ТРИВОЖНІ ДУМКИ «НЕ ЖИВУТЬ» В РОЗСЛАБЛЕНОМУ ТІЛІ – іноді дитині треба допомогти зняти тілесну напругу, щоб тривога її полишила. На цей випадок зараз в мережі є багато прикладів дієвих і швидких вправ. Найлегші і найдоступніші – дихальні вправи, особливо ті, що включають дихання з видихом довшим за вдих.

Звісно, що в межах короткої публікації не можна охопити всі аспекти проявів дитячих страхів чи тривоги, проте з такими питаннями точно можна звернутися за консультацією до психолога і отримати відповіді на питання, які хвилюють саме Вас і Вашу дитину.

Якщо у вас виникли запитання до теми – буду рада відповісти на них.

Хай приводів для страхів та тривоги буде в нашому житті хоч трохи менше!