Як знайти справжнє я, коли внутрішні частини керують життям?

Одне з найглибших питань, яке ми можемо поставити собі: хто я? Коли я думаю про це, одна частина мене — та, що закохана в науку, — каже: моє справжнє «я» — це розум, який виникає, коли мозок працює цілісно, інтегровано. А інша частина, та, що любить поезію, шепоче: справжнє «я» — це розум, який з’являється, коли мозок вільний. І знаєте, ці дві відповіді — насправді про одне й те саме. Я хочу, щоб ви відчули і наукову обґрунтованість цього, і його тиху, глибоку красу.

Ми часто не вільні

Щодня наш розум буває скутим. Ми застрягаємо в певних станах, ніби свідомість звужується до тоненького промінчика, і ми бачимо лише те, що вихоплює це світло. Ми реагуємо автоматично, наче хтось інший перехопив керування нашими думками, почуттями та словами. Іноді це ледь помітно, а іноді — настільки сильно, що ми самі себе не впізнаємо.

Що таке наші «частини»

Я люблю говорити про це через підхід, який називається Внутрішні сімейні системи (Internal Family Systems, IFS), розроблений Річардом Шварцем. Він першим звернув увагу саме на ці скуті, повторювані стани — те, що ми називаємо «частинами» особистості. Наприклад, одна частина може бути впевненою і навіть трохи зверхньою на роботі, а вдома раптом активується зовсім інша — невпевнена, яка постійно потребує підтвердження любові від партнера. Такі частини часто є полярними, протилежними одна одній.

Важливо розуміти: ці частини — це захисники. Вони з’явилися не просто так. У дитинстві ми вчилися, як уникати болю, як отримувати любов і прийняття, як виживати в цьому світі. Більшість цього навчання записалася не в свідомій пам’яті, а в тілі й автоматичних реакціях — у так званій імпліцитній пам’яті. Так само, як ми колись вчилися їздити на велосипеді й тепер робимо це без думок, так само ми вивчили певні «психологічні рухи»: догоджати, контролювати, атакувати себе або «відключатися», щоб уникнути почуттів.

Коли така частина активується, вона може захопити кермо. Навіть якщо ми щойно вирішили: «Цього разу я буду спокійною і доброю», — раптом ми вже кричимо або замикаємося в собі. Це не слабкість волі. Це захисний механізм, який спрацьовує швидше, ніж ми встигаємо подумати.

Коли частина керує, відбувається «злиття»

У моделі IFS цей стан називають «злиттям» (blending). Ми стаємо цією частиною, замість того щоб спостерігати за нею. Але є хороша новина: від цього можна відступити. Можна помітити: «О, це зараз говорить моя частина, яка боїться відмови». І в цей момент з’являється маленький простір. Ми вже не розчинені в ній повністю — ми дивимося на неї. Це називають «розділенням» (unblending).

Іноді треба відступити від кількох частин поспіль, наче знімаючи шари цибулини:

• Спочатку ми помічаємо гнів на когось близького.
• Відступили — і раптом з’являється частина, яка судить і лає нас самих за цей гнів.
• Відступили ще раз — і нарешті відкривається простір для чогось спокійного, теплого та відкритого.

І ось ми знаходимо те, що не є частиною

Річард Шварц помітив дивовижну закономірність: коли люди розділяються з усіма шарами захисників, вони часто кажуть: «Тепер я тут не частина. Це просто я». Він назвав це Self — «Я» з великої літери. Це наше справжнє, глибоке і незмінне єство.

Найдивовижніше те, що це «Я» за своєю суттю однакове в усіх людях. Воно володіє певними якостями, які Шварц систематизував у вісім «С» (від англійських назв цих якостей):

• Calm — Спокій
• Clarity — Ясність
• Curiosity — Допитливість (Цікавість)
• Compassion — Співчуття
• Confidence — Впевненість
• Courage — Хоробрість (Мужність)
• Creativity — Творчість
• Connectedness — Зв’язок (Зв’язаність)

Коли ми в контакті з цим «Я», ми відчуваємо себе живими, цілісними й добрими. Не тому, що намагаємося бути добрими, а тому, що це наша природа.

Чому ми втрачаємо доступ до нього?

Тому що наші захисні частини виконують свою роботу дуже ретельно. Вони ніби стоять на варті: «Ні-ні, не відкривайся, не будь вразливою, не ризикуй». Вони не погані — часто вони колись справді врятували нас. Але коли вони постійно в режимі бойової готовності, наш розум звужується до одного нейронного контуру, до обмеженого набору спогадів і реакцій. Ми втрачаємо доступ до всього багатства ресурсів, які має наш мозок.

Коли ж ми розділяємося з частинами, мозок інтегрується. Усі ділянки починають спілкуватися одна з одною. Логіка, емоції, інтуїція, відчуття тіла — усе працює разом. Це і є свобода. Це і є повна потужність нашого розуму.

Це не розкіш — це необхідність

Колись, у далекому минулому, для виживання вистачало швидких автоматичних реакцій — енергії було мало, а фізичних небезпек багато. Але сьогодні виклики стали складнішими. Щоб їх розв’язувати, нам потрібен не звужений страхом, а розширений та інтегрований розум. Нам потрібні дорослі, які здатні бачити світ у всіх його відтінках, які можуть зберігати спокій і творчість навіть у кризових ситуаціях. Нам потрібні люди, які живуть із цього глибокого, співчутливого «Я».

Коли ми дозволяємо йому проявлятися, ми стаємо не просто щасливішими — ми стаємо тими, ким справді можемо бути. І світ дуже потребує саме таких людей.

Література

• Schwartz, R. C. (2021). No Bad Parts: Healing Trauma and Restoring Wholeness with the Internal Family Systems Model. Boulder, CO: Sounds True.
  (Книга пояснює модель Внутрішніх сімейних систем, концепцію захисних частин та доступ до Self як джерела зцілення і цілісності.)
• Schwartz, R. C., & Sweezy, M. (2019). Internal Family Systems Therapy (2nd ed.). New York: Guilford Press.
  (Основний посібник з IFS, детально описує роботу з частинами, процес розділення та якості Self.)
• Шварц, Р. (2023). Нет плохих частей. Как работать с внутренними частями с помощью терапии внутренних семейных систем. Москва: Манн, Иванов и Фербер.
  (Російський переклад книги No Bad Parts, який доступно викладає ключові ідеї моделі IFS для читачів, яким зручніше сприймати російську мову.)
• Siegel, D. J. (2020). The Developing Mind: How Relationships and the Brain Interact to Shape Who We Are (3rd ed.). New York: Guilford Press.
  (Описує нейронну інтеграцію як основу здорового, гнучкого та цілісного функціонування розуму.)