Як відкрити приватну практику психолога

Стаття | Бізнес та кар'єра

Ми всі знаємо це відчуття: рішення прийнято, план є, мотивація наче на піку — і раптом усе зупиняється. Минають тижні, місяці, а ви так і не зробили того кроку, який мав би змінити ваше професійне життя. Ви вирішили відкрити власну практику, уявляли, як це буде, можливо, навіть встановили собі дедлайн. Але щось тримає вас на місці. Якщо це про вас — знайте, що ви не самі. Я бачу це постійно серед психологів, які хочуть перейти до приватної роботи. І найголовніше — це нормально. Це частина процесу.

Коли ми застрягаємо, найчастіше ми намагаємося вирішити проблему «практично»: шукаємо ще один чекліст, ще один курс, ще одну інструкцію. Але часто проблема не в тому, що ми не знаємо, що робити. Проблема глибша — емоційна. І якщо ми продовжуємо лікувати емоційну блокаду практичними порадами, нічого не змінюється. Тому перше, що варто зробити, — чесно запитати себе: що саме мене зупиняє? Це брак інформації чи щось інше?

Синдром самозванця: «А чи маю я право?»

Це один із найпоширеніших блоків. Виникає думка: «Я ще недостатньо досвідчена», «Мені замало років», або навпаки — «Я вже застара для нового старту». Я сама колись, у 25 років, думала: чи дозволено мені мати власну практику в такому віці? Чи вистачить мені знань? Ці сумніви можуть бути дуже гучними.

Але правда в тому, що якщо у вас є відповідна освіта та ліцензія — ви вже маєте право. Синдром самозванця не зникає від того, що ми ігноруємо його. Він слабшає, коли ми говоримо про нього з кимось, хто вже пройшов цей шлях. Просто запитайте колегу, якій ви довіряєте: «Як ти думаєш, чи готова я?» Найчастіше відповідь буде: «Звісно, готова. Не вигадуй». І це працює. Реальність-чек від людини, яка бачить вас ззовні, часто розчиняє ці сумніви.

Перевантаження: коли кроків забагато

Відкрити приватну практику — це справді велика кількість завдань. І коли ви дивитеся на весь список, легко відчути: «Я ніколи цього не зроблю». Це природна реакція психіки на масштабність змін. Головне — не намагатися проковтнути все одразу.

Якщо один великий крок здається непідйомним, розбийте його на такі маленькі, щоб кожен здавався смішно простим. Наприклад:

  • Замість «зробити сайт» — визначитися з назвою практики.
  • Замість «запустити рекламу» — написати на папірці три варіанти свого позиціювання.
  • Замість «орендувати кабінет» — переглянути два оголошення про суборенду.

Один маленький крок — і ви вже в русі. Решта завдань нікуди не дінеться, але ви вже не стоїте на місці.

Відсутність зв’язку з власними цінностями: навіщо мені це?

Іноді ми знаємо всі кроки, не сумніваємося в собі, не лякаємося обсягу роботи — але все одно не рухаємося. Тому що десь всередині ми не відчуваємо: «Це моє». Запитайте себе: чому я взагалі хочу власну практику? Що зміниться в моєму житті, коли я її відкрию?

Можливо, ви прагнете свободи у розкладі, втомилися від вигорання в державних установах або мрієте працювати за власними професійними стандартами. Якщо відповідь чітка і ваша власна (а не нав'язана оточенням), вона стає внутрішнім двигуном. Коли наступного разу захочеться відкласти чергове завдання, згадайте це «навіщо». Воно тягне вперед сильніше за будь-який дедлайн.

Страх: а що, якщо не вийде?

Страх — це природна реакція на невідомість. Найчастіше психологи бояться двох речей: відсутності клієнтів та фінансової нестабільності. Це раціональні побоювання. Коли ви працюєте в організації, є ілюзія стабільності; у приватній практиці спочатку її немає.

Але страх можна не проганяти, а враховувати. Спробуйте наступні стратегії:

  • Не кидайте основну роботу відразу, почніть практику паралельно на кілька годин на тиждень.
  • Попрацюйте над своєю видимістю (соцмережі, нетворкінг), поки ще маєте стабільний дохід.
  • Обговоріть свої страхи з супервізором або власним терапевтом.

Просто озвучити свій страх — це вже наполовину зменшити його силу. Ви перевіряєте побоювання на практиці, а не дозволяєте їм керувати вашим життям в уяві.

І наостанок

Застрягати — це нормально. Рухатися повільніше, ніж планували, — теж нормально. Важливо не картати себе, а спробувати зрозуміти, що саме відбувається всередині. Емоційні блоки не роблять нас слабшими — вони просто сигналять, що певна частина нашої особистості потребує уваги. І коли ми цю увагу даємо, рух відновлюється.

Якщо ви зараз відчуваєте застій — знайте, що це тимчасово. Ви вже зробили найважче: прийняли рішення. Решта — питання часу, практики та дбайливого ставлення до себе. Ви варті того, щоб ваша професійна мрія стала реальністю.