Чи варто стати психологом? Питання, які я шкодую, що не поставила собі раніше

Я обожнюю свою професію. Серйозно — якби я могла повернутися в той момент, коли обирала цей шлях, і поставити собі всі ці питання, моя відповідь все одно була б: «Так, вперед!». Але зараз, коли я вже багато років працюю з людьми, бачу, як деякі колеги сумніваються, вигорають або навіть залишають справу. Мені шкода, що вони не мали змоги почути ці запитання раніше. Тому ділюся ними з вами — не для того, щоб відлякати, а щоб ви пішли в цю професію з відкритими очима й повним серцем.

Чому саме ви хочете допомагати людям саме так?

Більшість каже: «Бо я хочу допомагати людям». Це чудово, це обов’язково. Але цього замало. Допомагати можна по-різному: вчити дітей, працювати волонтером, бути продавцем у магазині й просто посміхатися покупцям.

Запитайте себе глибше: що саме вас тягне? Ви хочете, щоб усі ваші клієнти обов’язково «одужали»? Тоді приготуйтеся: цього не станеться. Навіть якщо ви будете найкращим фахівцем, деякі люди не зміняться. І з цим треба жити. Якщо ваша головна мета — бачити результат у кожному, це може боляче вдарити по серцю.

А ще є ті, хто йде в професію заради грошей. Якщо це про вас — краще зупиніться зараз. Легших способів заробити багато й швидко існує безліч. У цій справі можна працювати на повну й все одно ледве зводити кінці з кінцями. Гроші мають бути приємним бонусом, а не головною причиною.

Для мене ж найсильнішим двигуном стало щось інше: я просто закохана в те, як працює людська психіка. Мені досі цікаво, чому ми робимо те, що робимо, як старі патерни впливають на вибір, як можна змінити життя одним усвідомленням. Ця цікавість не згасає. Вона тримає мене в професії навіть у важкі дні.

Чи готові ви слухати інших увесь день — і не говорити про себе?

Багато хто каже: «Я люблю спілкуватися з людьми, мені це легко». Але в кабінеті все інакше. Тут ви не ділитеся своїми історіями, не кажете «о, в мене теж так було». Ви просто слухаєте. Глибоко, уважно, година за годиною. Іноді про одне й те саме. Іноді про дуже важке.

Це виснажує. І якщо ви не отримуєте від цього процесу внутрішньої радості, з часом стане важко. Я помітила, що більшість психотерапевтів найкраще почуваються, коли проводять з клієнтами не повний робочий тиждень, а 15–20 годин на тиждень. Решту часу — навчання, консультації колег, власні проєкти, сім’я. Я, наприклад, зараз бачу клієнтів лише один день на тиждень — і це ідеально для мене.

Чи є у вас план, як пережити роки навчання?

Навчання в психотерапії — це довгий, дорогий та безперервний процес. Зарплата з’являється не відразу. Багато хто не прораховує це заздалегідь і опиняється в складній фінансовій ситуації. Не обов’язково мати ідеальний план, але хоча б приблизно уявляти, звідки братимуться гроші на життя — це дуже допомагає. Деякі після таких розрахунків обирають інший шлях — і це нормально. Головне, щоб вибір був свідомим.

Що кажуть ті, хто вже в професії

Я запитала в колег: які питання ви б поставили собі перед стартом? Ось що найчастіше повторювалося:

• Чи справді ви пропрацювали власні труднощі? Не обов’язково вирішити все до 20 чи 30 років — це неможливо. Але важливо бути готовим працювати над собою все життя. Клієнти приходитимуть зі своїми історіями, і вони можуть зачепити ваші власні больові точки.
• Чи можете ви слухати чужий біль, не роблячи його своїм? Іноді історія клієнта дуже чіпляє. Це нормально. Головне — помітити це й опрацювати з супервізором або у власній терапії. Буває, що доводиться передати клієнта колезі — і це теж професійна турбота про людину.
• Чи готові ви до того, що не всім підійдете? Ви не будете ідеальним фахівцем для кожного. І це абсолютно природно. Краще чесно визнавати свої межі й рекомендувати іншого спеціаліста.
• Чи готові ви до паперів? Так, їх багато. Іноді година з клієнтом вимагає ще години на записи та аналіз. Якщо бюрократія вас лякає — варто заздалегідь шукати формати з меншим навантаженням, наприклад, приватну практику.

І найголовніше: чи справді вам болить чужий біль? Не формально, а по-справжньому. Бо щира емпатія — це те, що робить нашу роботу живою. Ці питання не для того, щоб налякати. Вони для того, щоб ви зайшли в професію з ясністю й силою. Якщо після всіх роздумів у вас усе ще горить «так» — вітаю. Це чудова справа.