Якщо я ніколи не лишалась сама — то, можливо, я ніколи не спілкувалась із собою

Як часто ти залишаєшся наодинці з собою?

Як тобі у своїй власній компанії?

Чи є у тебе власний простір в твоєму житті?

Якщо я ніколи не лишалась сама — то, можливо, я ніколи не спілкувалась із собою.

Ми звикаємо бути в контакті з кимось: партнером, дітьми, роботою, повідомленнями, чужими очікуваннями. Тиша між цим може здаватися порожньою або навіть тривожною.

Самотність часто плутають із покинутістю, хоча це зовсім різні речі. Покинутість — це коли мене залишили. Самотність — коли я залишаюсь із собою. І саме вона для багатьох стає найскладнішою.

Зустріч із собою — це не завжди спокій і приємні відчуття. Іноді там піднімається сум, злість, втома, питання, на які давно не хотілося відповідати. Там можна раптом почути, що я живу не своїм життям. Що погоджуюсь на близькість без бажання і роблю те, чого від мене очікують, а не те, чого я хочу насправді. Що заповнюю порожнечу людьми, їжею, справами, інформаційним шумом — аби не залишатись наодинці з собою справжньою та своїми думками.

Але без цієї зустрічі неможливий справжній контакт — ні з тілом, ні з душею. Бо коли я не знаю, що зі мною відбувається, я постійно шукаю когось, хто скаже мені ким бути, як відчувати, чого хотіти. Як правильно і як неправильно. Тоді стосунки стають способом втекти від себе, а не бути поруч.

Лишатися самій — це не ізоляція. Це здатність приймати себе з любовʼю і турботою без масок і ролей. Здатність насолоджуватися своєю власною компанією. Чути свої потреби. Підтримати чесний діалог із собою. І з цієї точки вже зовсім по-іншому входити у близькість з іншими та зі світом.

Зустрічі із собою не варто боятися, адже тільки прийнявши всю свою суть можливо жити вільно та з любов’ю.