Парадокс виховання

Парадокс виховання, про який мало говорять

Не завжди авторитарне виховання травмує.
І не завжди «повна свобода» підтримує.

У своїй практиці я все частіше бачу таку паралель.
Коли батьки наполягали:

• на освіті
• на професії
• на певному шляху

навіть якщо дитина протестувала,
вона відчувала опору.
Було ясно:
«За мною стоять. Мене ведуть. Мене не залишать.»
Так, був протест — і це нормально для розвитку.
Але цей протест був від опори, а не з порожнечі.

І зовсім інша історія — коли батьки були надто пасивними:

• «Вирішуй сама»
• «Це твоє життя»
• «Роби як хочеш»

Звучить як свобода.
А для дитини часто відчувається як:

• мені не допомагають
• мною не цікавляться
• я з цим одна

✓Свобода без включеності = самотність.
✓Напрям без тепла = тиск.

Дитині важливі не ідеальні батьки,
а батьки, які поруч і не зникають.

Якщо відгукується, напиши в коментарях:
тобі більше знайома історія контролю чи історія самотньої свободи?

І часто ми читаємо про батьківство, щоб зрозуміти, як стати кращими батьками, але ж не варто забувати, що всі ми "родом із дитинства". І ця роль з нами назавжди, роль дитини. І тим, хто розібрався із своєю внутрішньою дитиною, реально легше налагодити стосунки із своїми дітьми.

Тому, коли до мене приходять працювати про стосунки батьки - діти, я завжди раджу починати із роботи над собою!