Тривога психолога і думки про клієнтів удома: чому це нормально і як встановити межі?

Коли я закінчую робочий день, намагаюся вимкнути свій "психологічний режим" і просто бути собою. Але іноді ці думки про клієнтів з'являються несподівано, в найневідповідніший момент. Раніше я вважала це проблемою – ніби в мене слабкі кордони або я не вмію відпочивати. Тепер розумію, що все складніше. Це не просто вторгнення роботи в особисте життя, а знак, що я дбаю про людей, з якими працюю. І це нормально. Давайте розберемося, чому так відбувається, як відрізнити корисні роздуми від тривожних, і як з цим жити, не втрачаючи балансу.

Коли думки про роботу не дають спокою

Уявіть: ви повертаєтеся додому, плануєте розслабитися, а мозок раптом видає спогад про сесію – "А чи правильно я сказала те слово? Чи не пропустила щось важливе?". Я часто ловила себе на такому. Раніше це дратувало: "Чому я не можу просто вимкнутися?". Але з часом я переосмислила це. Такі думки свідчать про емпатію та професійну відповідальність. Ми, психологи, вкладаємо багато душі в свою роботу, і природно, що вона не зникає миттєво після закриття дверей кабінету. Головне – не дозволяти цим думкам перетворюватися на постійне самобичування. Бо якщо ми дбаємо про клієнтів, то маємо дбати й про себе.

Пам'ятаю, як на початку кар'єри я постійно сумнівалася: "Чи була та порада найкращою? Чи не сказала я щось зайве?". І тоді я карала себе: "Ти мала знати краще!". Але життя вчить, що в будь-якій ситуації, оглядаючись назад, ми завжди знайдемо, що можна було зробити інакше. Це стосується не тільки роботи – згадайте сварку з близькими чи помилку в повсякденних справах. Ми люди, і наша здатність аналізувати минуле допомагає рости. Замість самокритики я тепер питаю себе: "Що я можу змінити наступного разу?". Якщо потрібно – виправити помилку на наступній зустрічі. А якщо ні – просто прийняти, що все було так, як було.

Тривожні сигнали: від сумнівів до спіралі

Іноді думки стають нав'язливими. Наприклад, "Чи могла я помітити проблему раніше?". Уявіть, що ви працюєте з клієнтом довго, і раптом з'ясовується, що ключовий фактор – як-от залежність – був під носом, але ви не запитали. Я мала такий випадок і довго себе гризла: "Як я не помітила? Інший психолог би впорався краще!". Це може перерости в глобальні сумніви в собі: "Може, я не годжуся для цієї професії?".

Тут допомагає радикальне прийняття – ідея з діалектико-поведінкової терапії, яка нагадує відому молитву про душевний спокій: "Дай мені спокій прийняти те, чого я не можу змінити, мужність змінити те, що можу, і мудрість відрізнити одне від іншого". Якщо минуле не змінити – прийміть це як факт. Зосередьтеся на майбутньому: скорегуйте підхід, додайте нові питання в оцінку. І якщо сумніви не вщухають, обговоріть ситуацію з колегами в групі консультацій або на супервізії. Вони часто кажуть: "Це трапляється з усіма". Це нагадує, що ми не ідеальні, але ми постійно вчимося.

Ще один болючий момент – коли клієнт йде несподівано. "Чи винна я? Чи не зробила я щось не так?". Раніше це било по самооцінці, особливо на початку кар'єри, коли кожна втрата відчувається ще й фінансово. Я судила себе: "Може, я поганий фахівець?". Але тепер розумію: клієнти йдуть з багатьох причин, не завжди через нас. Якщо є що виправити – робіть висновки. А якщо ні – відпустіть. Це невіддільна частина роботи з людьми.

Позитивна сторона: турбота і натхнення

Не всі думки про клієнтів негативні. Часто вони теплі, як-от: "Сьогодні в клієнта важлива розмова – бажаю йому успіху". Або згадуєш, як хтось подолав страх, і сама надихаєшся. Я помічала за собою: йду магазином, бачу улюблену закуску клієнта і думаю: "Цікаво, як у нього справи?". Це знак справжнього терапевтичного альянсу.

Клієнти впливають на нас так само як і ми на них. Вони діляться знаннями, досвідом, і ми вчимося. Наприклад, бачачи, як хтось долає неймовірні труднощі, я думаю: "Якщо вони можуть, то й я спробую". Це робить нас кращими не тільки як фахівців, але й як людей. Головне – тримати баланс, щоб ця емпатія збагачувала, а не заважала власному життю.

Як впоратися з нав'язливими думками

Записуйте свої думки. Якщо думки заважають відпочивати, "вивантажте" їх з голови. Я веду список: "Це обдумати в групі консультацій" або "Згадати на наступній сесії". Так мозок заспокоюється – він знає, що інформація збережена і він нічого не забуде. Це особливо допомагає, якщо ви схильні до тривожності.

Перевірте зону контролю. Запитайте себе: "Чи це в моїй владі зараз?". Якщо клієнт у складній ситуації – чи забезпечили ви йому ресурси та інформацію? Якщо так – ваша професійна роль виконана. Якщо турбота переходить кордони, зверніться по підтримку до колег чи власного психолога. Ми теж потребуємо допомоги, щоб залишатися ефективними.

Розрізняйте реальність і страхи. Іноді думки не про клієнтів, а про наші власні страхи: "А якщо мене викличуть до суду?. Я мала таку параною і  думала, що в мене можуть бути проблеми через будь-яку дрібницю. Минув час, і нічого поганого не сталося. Це просто тривога новачка, яка минає з досвідом та впевненістю у своїх діях.

Страх за клієнтів: де межа турботи?

Ми турбуємося про клієнтів, бо вони нам не байдужі. Наприклад, якщо хтось планує важливу розмову з близькими, я думаю: "Сподіваюся, все буде добре". Це по-людськи. Але якщо тривога росте, зробіть ревізію: чи зробили ви все, що мали в ролі психолога? Надання технік, контактів кризових центрів чи гарячих ліній – це наша відповідальність. А особисті пориви, як-от подзвонити посеред ночі, щоб заспокоїти свою тривогу, – це порушення кордонів. Обговоріть це з супервізором, якщо сумніваєтеся.

Зовнішні обставини та політичні події теж можуть тривожити: я переживаю за клієнтів, яких вони зачіпають безпосередньо. Це нагадує, що ми пов'язані з реальним світом. Турбота – це сила, але не дозволяйте їй виснажувати ваш власний ресурс.

Ми – просто люди

Думки про роботу між сесіями – це нормально. Вони показують, що ми живі люди, які дбають про інших. Якщо вони починають заважати жити – шукайте підтримку. Поділіться з колегами, і побачите: ви не самотні у своїх переживаннях. Якщо у вас є власні інструменти, які допомагають "перемикатися" – діліться в коментарях. Разом ми сильніші.