Панічна атака — коли тіло говорить замість тебе
Ти сидиш у транспорті, на роботі або навіть вдома. Здавалось би — нічого не трапилось.
Але раптом усе всередині зривається: серце починає шалено битися, дихання уривчасте, в голові крутиться думка — «Я помру».
Руки холонуть, світ звужується, виникає відчуття, ніби ти втрачаєш контроль над собою.
Через кілька хвилин напруга спадає, але з’являється інший страх — «А раптом це повториться?»
І ти починаєш уникати ситуацій, у яких може «накрити»: магазини, транспорт, зустрічі, навіть власні думки.
Що насправді відбувається під час панічної атаки
Панічна атака — це не “збожевоління” і не “слабкість”.
Це сигнал тіла, яке довго терпить напругу, тривогу, біль, але не отримує виходу.
Наш мозок має одну головну задачу — захистити нас.
Коли він сприймає щось як небезпеку (навіть якщо її немає), запускається реакція “бий або тікай”.
Організм викидає гормони стресу — серце б’ється швидше, дихання частішає, кров приливає до м’язів.
Проблема в тому, що під час панічної атаки реальної небезпеки немає — а тіло поводиться так, ніби ми рятуємось від хижака.
Чому це трапляється
Причини панічних атак завжди індивідуальні, але часто вони приховані за:
- накопиченою емоційною напругою, коли роками «тримала себе в руках»;
- високою відповідальністю, коли не дозволяєш собі помилятись;
- невисловленими страхами, болем, провиною, які тілесно шукають вихід;
- або психотравматичним досвідом, який колись не був прожитий.
“Я більше не можу це контролювати…”
Багато моїх клієнтів кажуть саме ці слова.
І саме з цього моменту починається шлях до зцілення.
Бо панічна атака — не кінець, а початок діалогу із собою.
На консультаціях ми вчимося:
- розпізнавати перші сигнали тривоги;
- розуміти, що запускає напад;
- повертати контроль через дихання і тілесні техніки;
- і поступово відновлювати довіру до себе та свого тіла.
Ти не одна
Якщо ти читаєш це і впізнаєш себе — знай: з цим можна впоратись.
Тривога не робить тебе «дивною» чи «слабкою».
Вона лише просить: зверни увагу на себе, мені болить.
Ти заслуговуєш на спокій.
І я можу допомогти тобі знайти шлях до нього — крок за кроком, у безпечному просторі, де тебе почують і зрозуміють.
Якщо відчуваєш, що готова зробити перший крок — напиши мені:
“Хочу спокою”.
Ми почнемо шлях до життя без страху, де твоє тіло знову стане твоїм союзником.