Чому ми ігноруємо удачу: урок з гри в «Монополію»
Ви коли-небудь грали в «Монополію» і помічали, як один гравець швидко стає магнатом, а інший — банкрутом? Зазвичай переможець пояснює це «геніальною стратегією» чи «вмінням ризикувати». Але що, якщо головна причина — не талант, а стартовий капітал?«геніальною стратегією»стартовий капітал
Експеримент, який все змінив
Американський соціальний психолог Пол Піфф (Paul Piff) провів простий, але вражаючий експеримент. Він запросив пари незнайомців і посадив їх грати в «Монополію» за зміненими правилами:
- Один гравець отримував $2000 на старті, кидав два кубики і отримував подвійну суму, проходячи «Старт».
- Другий — лише $1000, кидав один кубик і отримував стандартну суму.
Гра тривала 15–20 хвилин. У більшості випадків «багатий» гравець, звісно, вигравав. Але найцікавіше починалося після гри.
Коли Піфф питав переможців: «Чому ти виграв?», вони рідко згадували стартову перевагу. Замість цього лунали фрази:
- «Я добре торгувався».
- «Я розумніше інвестував».
- «Він просто не вмів грати».
«Бідний» гравець, навпаки, часто звинувачував себе: «Я погано кидав», «Не вмів ризикувати».
Що це означає для психології
Це класичний прояв упередження на користь власних заслуг (self-serving bias). Ми схильні приписувати успіх своїм здібностям (внутрішнім факторам), а невдачу — зовнішнім обставинам. У реальному житті це виглядає так:
- Людина з багатих батьків каже: «Я важко працював, тому маю успіх».
- Людина з бідної сім’ї: «Я не зміг, бо не старався достатньо».
Піфф називає це «привілеєм, який ми не помічаємо». Ми вважаємо свій старт «нормальним» і забуваємо, що хтось починав з іншого кінця.
Дослідження Піффа: цифри та факти
У серії експериментів (опублікованих у 2012 році) Піфф та його колеги показали:
- «Багаті» гравці з часом ставали грубішими: голосніше розмовляли, гучніше стукали фішкою по дошці, частіше їли печиво зі спільної тарілки, демонстративно перераховували гроші.
- Вони менше співчували супернику, хоча чудово знали, що правила несправедливі.
- Більшість переможців не згадали стартову перевагу як головну причину перемоги, натомість фокусуючись на своїх «вмілих» діях у грі.
Література
- Джерело: Piff, P. K., Stancato, D. M., Côté, S., Mendoza-Denton, R., & Keltner, D. (2012). Higher social class predicts increased unethical behavior. Proceedings of the National Academy of Sciences (PNAS), 109(11), 4086–4091.
- Анотація (скорочено): Сім досліджень, що використовували експериментальні та натуралістичні методи, виявили, що індивіди з вищого соціального класу поводяться більш неетично, ніж індивіди з нижчого класу. Вони частіше порушували закон під час водіння, демонстрували неетичні тенденції у прийнятті рішень, брали цінні речі в інших, брехали на переговорах, шахраювали для збільшення шансів на виграш та схвалювали неетичну поведінку на роботі.
Чому ми не бачимо привілеї?
Це не про злість. Це про когнітивний захист. Наш мозок прагне відчувати контроль. Визнати, що успіх значною мірою залежить від удачі чи походження, — означає визнати власну вразливість. Тому ми створюємо історію, де головний герой, який усього досяг сам, — це ми.
А що в реальному житті?
Діти з багатих районів частіше потрапляють до кращих університетів — не лише через «старанність», а й через доступ до репетиторів, зв’язків батьків та спокійної домашньої атмосфери для навчання.
Людина, яка виросла в місцевості без стабільного інтернету, може бути не «лінивою», а просто не мати рівного доступу до інформації та освітніх можливостей.
Як це знати — і що з цим робити?
- Запитай себе: «А що, якби я стартував з іншого боку?»
- Не поспішай судити. Невдача іншого — не завжди його провина, так само як твій успіх — не завжди лише твоя заслуга.
- Дякуй за привілеї. Так, ти старався. Але чи був би ти тут без підтримки, здоров’я, освіти чи просто вдалого місця народження?
Експеримент Піффа — це не про «Монополію». Це про те, як ми пояснюємо світ. І як легко забути, що кубики життя кидаються ще до нашого народження.