Чому моя дитина така емоційна?

Іноді батьки приходять і запитують мене: «Чому моя дитина така емоційна? Чому вона плаче через дрібниці, сердиться, кричить, не слухається?»

І я завжди відповідаю, бо вона жива.

Дитина ще тільки вчиться жити у великому світі, де стільки звуків, облич, правил і почуттів, які вона не завжди розуміє. Вона лише пробує, як це бути собою, коли поруч є дорослі, які часом поспішають, нервують або вимагають стриманості там, де хочеться кричати.

Дитина не народжується з умінням регулювати емоції, вона вчиться цьому, дивлячись на нас. І якщо мама вміє дихати, коли їй важко, якщо тато може спокійно сказати «я зараз злюся, але я тебе все одно люблю», то дитина отримує найцінніший урок, що емоції не страшні, що їх можна проживати і залишатися у безпеці.

Іноді найкраща допомога дитині — не виховувати її, а бути поруч у моменті, коли їй боляче чи страшно. Просто сісти поруч, обійняти, не виправляти, не вчити, не аналізувати, а просто бути. Бо саме тоді дитина відчуває: «Я не одна. Мене розуміють. Мене не треба міняти, щоб мене любили».

Ми всі хочемо виховати спокійних, впевнених дітей. Але починати треба не з дитини, а з себе, з власного спокою, з уміння помічати свої емоції, з ніжності до себе. Бо дитина завжди росте не поруч із нашими словами, а поруч із нашим станом.

Тому сьогодні просто обійміть свою дитину і скажіть:

«Я поруч. Мені можна довіряти».

І ви здивуєтесь, скільки сили є в цих простих словах.