Чому ми іноді шукаємо в чоловіках не партнера, а батька — і як навчитися будувати стосунки на рівних
Ми часто чуємо фрази: «Він мені як тато», «Поруч із ним я відчуваю себе маленькою».
На перший погляд, у цьому є щось тепле й безпечне. Але якщо придивитися глибше, за цим часто стоїть не потреба в любові, а прагнення до батьківської турботи, якої колись не вистачило.
Перший чоловік у житті дівчинки — її тато.
Саме з ним вона вперше вчиться довіряти, отримувати підтримку, відчувати, що бути поруч із чоловіком — це безпечно.
Якщо цей зв’язок був теплим і стабільним, у дорослому житті легше будувати партнерські стосунки.
Але якщо батько був емоційно далекий, холодний або відсутній, у жінки може з’явитися несвідома потреба знайти чоловіка, який “долюбить” — стане тим, хто завжди поруч, захистить і не залишить.
Як це проявляється
Жінка шукає партнера, який буде опікуватися нею у всьому: радити, як краще вчинити, контролювати, підтримувати, вирішувати замість неї.
Її приваблюють «сильні» чоловіки — старші, впевнені, стабільні. Але поруч із ними вона часто втрачає себе: перестає чути свої бажання, боїться «помилитися» або розчарувати партнера.
Такі стосунки схожі радше на динаміку «тато і донька», ніж на союз двох дорослих людей.
Чому це не працює
На початку така модель може здаватися безпечною, але з часом жінка почувається залежною, несамостійною.
Партнер, який бере на себе роль «тата», часто несвідомо починає контролювати, а не підтримувати. І тоді у стосунках зникає справжня рівність і близькість.
Як змінити цей сценарій
- Усвідомити свій шаблон. Визнати, що ми шукаємо не лише любов, а й ту турботу, якої колись не вистачило.
- Прожити свою історію з татом. Побачити біль, який був, дозволити собі сумувати, пробачати, відпускати.
- Повернути собі дорослу позицію. Навчитися самій приймати рішення, ставити межі, піклуватися про себе.
- Навчитися давати собі любов. Те, чого не вистачило колись, зараз можна дати собі — увагу, тепло, підтримку.
Коли жінка перестає шукати у партнері «тата», вона відкриває себе для зрілої любові — де є рівність, взаємність і повага.
І тоді поруч з’являється не той, хто «рятує», а той, із ким можна рости разом.
Автор: Валентина Тишук-Аль-Шорман
Магістр практичної психології, спеціалізація — жіноча психологія, понад 8 років практики з жіночою аудиторією.