А ви теж думали, що до психолога йдуть тільки "коли капець"?

До мене, зазвичай, звертаються у складні моменти. Коли болить. Коли тріщить усе знайоме. Коли душа стискається до стану «не можу». І я з великою повагою супроводжую ці етапи. Бо, таки, добре вмію і знаю, як це працює. Бо терапія — це про чесність. Про витримати себе. Про дотик до правди та болю, які важко прожити на самоті. А далі… Одні клієнти йдуть. Бо «стало краще». Бо «все розклали». Бо «впораюсь далі сам/сама». І це нормально. Це їхній шлях. Бо, справді, як це — прийти без болю? Розповідати про хороше? Платити за це? Не здаватися драматичним?.. А є ті, хто повертаються. Не з новою катастрофою — а з новим життям. Зі словами: — У мене все ніби добре. Але щось хвилює. — Почались зміни — і мені тривожно. — З’явилось нове бажання — і я не знаю, як із ним бути... І я точно знаю: це — момент зростання. Бо наш мозок — істота економна. Він, як охоронець на прохідній, що все життя впускав тільки «перевірених». І тут раптом — щось нове, яскраве, незнайоме... Охоронець насторожується: — Стій, хто йде?! Тривога! А раптом це небезпека?.. Навіть якщо це нове — про радість, свободу і бажання. Мозок звик до знайомих схем, навіть якщо вони болючі. Бо там усе зрозуміло: де йти, де впасти, як реагувати. А от коли ви виходите з «вижити» в «жити» — він вмикає сигнал тривоги: «Обережно, це щось нове! А раптом знову боляче?..» І саме тому повернення до терапії в ці моменти — не слабкість. Це — ознака сили й готовності не втекти назад у знайоме, а витримати нове. Навчитись не тільки не боятись — а й хотіти. Не тільки зцілитись — а й радіти. Не тільки вийти з темряви — а й витримати світло. Я працюю з різними етапами життя — з болем, втратою, тупиком… І з тими моментами, коли вже не болить, але попереду — незнане. Саме ці зустрічі — про зростання. Про зміни, що відчуваються не гучно, а глибоко. Про життя, яке тільки вчиться звучати новими нотами. У такі моменти терапія стає місцем дозрівання. Простором, де можна спиратись не на біль, а на себе. Де є тиша, в якій чутно: я змінююсь. Я вже інша/ий. Я живу. А у Вас був такий досвід — коли все ніби добре, але страшно зробити крок у нове? І, про всяк випадок — якщо Вам потрібна підтримка: не рятувальна шлюпка, а міцна опора — я поруч.