Важлива частина спілкування з ВПО

Нещодавно я стала свідком однієї не надто приємної події. Стоячи в черзі до лікарки, почула розмову жінки-переселенки з медсестрою. Перша ділилась своїми переживаннями щодо того, що зараз почувається слабкою і вразливою, переживає через втрату дому, а всі навколо кажуть “добре, що живі, а то всього лише стіни”. Медсестра відповідала їй не менш знецінююче, орієнтуючи жінку дивитись у майбутнє і сподіватись на те, що бог дасть їй більше, ніж вона втратила.

Я досі злюсь на себе, бо не втрутилась у цю розмову, не пояснила цій жінці, що її переживання важливі і ніхто не має права їх знецінювати. Тому сублімую свою злість у цей пост.

Тож як НЕ МОЖНА спілкуватись з внутрішньо переселеними особами (ВПО) або тими, хто тікає від війни (як всередині країни, так і поза її межами):

1. знецінювати переживання;

2. розпитувати про пережитий досвід;

3. нав’язувати свою допомогу;

4. шукати легкі рішення.

Ось деякі фрази, які варто говорити, аби підтримати:

- дякую, що подівся зі мною своїм досвідом

- чи можу я якось допомогти тобі?

- що я можу зробити аби підтримати тебе?

- це справді важкі переживання, мені шкода, що тобі довелось пройти через це.

Людина, яка втрачає дім, втрачає не лише стіни, не лише будівлю, вона втрачає відчуття безпеки, дому, затишку, спогади, до яких можна було повернутись. Це втрата, яку людині треба пережити, а знецінення лише поглибить відчуття смутку і того, що її не розуміють.

Тож будьте чуйними, коли людина відкривається перед вами. Скоріш за все, ви не зможете знайти рішення, тож усе, що ми можемо - це більше слухати і бути терплячими.