Що таке панічний розлад і як із ним жити?

Уявіть: ви йдете вулицею, п’єте каву, і раптом — бам! — серце починає калатати, наче ви щойно пробігли марафон, хоча ви навіть крок не пришвидшили. Дихання збивається, руки тремтять, а в голові лише одна думка: «Все, зараз я або збожеволію, або взагалі кінець». Знайомо? Якщо так, то, можливо, ви стикалися з панічною атакою. А якщо такі напади приходять знову і знову, ще й із купою тривог у додачу, це може бути панічний розлад. Сьогодні я розповім, що це за штука, чому вона з’являється і як із нею впоратися — без заумних слів і зайвої води, але з користю для вас.

Панічний розлад — це не просто нерви чи «перехвилювався». Це коли раптовий страх або дискомфорт накриває вас без попередження, досягає піку за десять хвилин і лишає після себе неприємний осад. І ні, це не через те, що ви випили забагато еспресо чи у вас щось із серцем. Це штука психологічна, хоча тілу від цього не легше. Давайте розберемо все по порядку — від симптомів до лікування, щоб ви могли зрозуміти, що відбувається, і, можливо, навіть трохи розслабитися.

Симптоми: коли тіло і мозок б’ють на сполох

Отже, панічна атака — це ніби сирена в голові й тілі водночас. Серце стукає, наче хоче вискочити з грудей, повітря бракує, голова паморочиться, а руки-ноги то пітніють, то німіють. Хтось відчуває озноб, хтось тремтить, як осиковий лист. А ще в такі моменти здається, що зараз або контроль втратиш, або взагалі з глузду з’їдеш. І це не перебільшення — люди реально бояться, що ось-ось помруть чи збожеволіють.

Але фішка в тому, що панічний розлад — це не лише самі напади. Це ще й постійна тривога: «А раптом знову почнеться?» Через це люди починають менше працювати, рідше зустрічатися з друзями, а то й узагалі замикаються вдома. І знаєте, що найгірше? Ці симптоми не спишеш на щось просте, типу хворої щитовидки чи зайвої чашки кави. Тут справа в голові, хоча тіло, звісно, відіграється на повну.

Агорафобія: коли світ стає пасткою

Іноді панічний розлад іде в комплекті з агорафобією. Це коли людина уникає місць, звідки складно втекти чи де не дочекаєшся допомоги, якщо напад накриє. Магазини, кінотеатри, автобуси, натовп, мости — усе це стає зоною ризику. Хтось навіть із дому перестає виходити без «своєї людини», яка, як рятівне коло, завжди поруч.

Чому так? Бо уникнення — це як щит: пішов із ситуації, і тривога ніби відпустила. А ще іноді близькі починають більше піклуватися, і це також підкріплює бажання сидіти в своїй «безпечній зоні». Але є й інший бік: люди уникають не лише місць, а й дій. Наприклад, кидають спорт, бо прискорене серцебиття нагадує атаку, або перестають пити алкоголь, щоб не зловити запаморочення. Психологи називають це інтероцептивним уникненням — звучить мудровано, але насправді це просто страх власних відчуттів.

Хто в зоні ризику і як часто це трапляється?

Якщо вірити цифрам (а вони доволі точні), панічний розлад хоча б раз у житті зачіпає від 1,5 до 3,5% людей по всьому світу. У будь-який рік із ним стикаються 1-2% із нас. Агорафобія додається приблизно до третини чи половини випадків. Зазвичай це «доросла» проблема — починається десь у 24 роки, а по допомогу люди біжать ближче до 34. І так, жінки страждають удвічі частіше за чоловіків. Чому? Мабуть, тому що в суспільстві вважається нормальним, якщо жінка визнає страх і уникає чогось, а чоловікам складніше про це говорити.

І ось що сумно: ця штука рідко минає сама по собі. Дослідження показують, що панічний розлад може тягнутися роками, заважаючи роботі, спілкуванню і навіть здоров’ю. Люди з ним іноді почуваються гірше, ніж ті, у кого хронічні хвороби на кшталт проблем із нирками. Тож це не просто «мине», а серйозна тема, яку варто взяти під контроль.

Звідки це береться?

Більшість тих, у кого є панічний розлад, можуть пригадати момент, коли все почалося. Часто це якийсь стрес — сварка, хвороба чи навіть дивний досвід із речовинами, наприклад, після наркозу чи травички. Психологи, як-от Барлоу, кажуть, що тут замішані дві речі: біологія і психіка. У декого є вроджена схильність бурхливо реагувати на неприємності — це ніби в голові занадто чутливий датчик тривоги. А ще додається звичка лякатися власних відчуттів: серце застукало — і ось уже здається, що це кінець.

Спочатку трапляється одна атака — несподівана, різка. А потім тривога чіпляється за думку: «А раптом знову?» І ось ви вже в замкненому колі, де страх живить сам себе. Це називається діатез-стресова модель — коротше, коли біологія і нерви разом вирішують влаштувати вам розвагу.

Чому лікарі не одразу розуміють, у чому справа?

Ось парадокс: симптоми панічних атак схожі на купу інших болячок — серце, легені, нерви, шлунок. Тому 8-9 із 10 людей спочатку біжать не до психолога, а до терапевта чи в швидку. І що? У середньому вони оббивають пороги десяти лікарів, перш ніж хтось скаже: «Та у вас панічний розлад». У лікарнях його часто не помічають — до 98% випадків у приймальних відділеннях проходять повз діагноз.

Чому так? Пацієнти соромляться говорити про психіку, лікарі шукають фізичні причини, а система охорони здоров’я просто перевантажена. У підсумку вам можуть сказати: «Усе нормально, ідіть додому». Для лікаря це хороша новина, а для вас — кошмар: симптоми нікуди не ділися, а пояснення немає. І ось ви знову в швидкій, бо панічний розлад — чемпіон за частотою звернень по меддопомогу.

Як це лікувати: пігулки чи розмови?

Тепер до хорошого: панічний розлад лікується, і досить успішно. Є два шляхи — психологічний і медикаментозний. Давайте по порядку.

Психологічний підхід — це найчастіше когнітивно-поведінкова терапія, або КПТ. Звучить складно, але на ділі це просто робота з думками і поведінкою. Дослідження показують, що після курсу КПТ (10-15 зустрічей) 76% людей прощаються з панікою, а через пару років 78% усе ще тримаються молодцем. Вас учать дихати правильно, справлятися зі страхом відчуттів (наприклад, викликати їх навмисне і звикати) і поступово повертатися в «страшні» місця, як-от магазини. Головне — не тікати від страху, а йти йому назустріч. І ніяких відволікань типу музики чи води — це лише заважає.

А що з пігулками? Тут три головні гравці: бензодіазепіни (типу Ксанаксу), трициклічні антидепресанти і СІОЗС (наприклад, Прозак). Бензодіазепіни швидко гасять паніку — іноді за кілька днів — але після відміни половина людей повертається до нападів, та й звикання можливе. Антидепресанти працюють повільніше, але надійніше, хоча побічні ефекти, такі як закрепи чи зайва вага, можуть напружувати. СІОЗС — сучасний вибір: безпечніші, простіші в прийомі, ще й депресію заодно лікують. Але в жодному разі не займайтеся самолікуванням і не приймайте пігулки без рекомендація лікаря.

Іноді змішують КПТ і ліки, але дослідження показують: разом вони не завжди кращі, ніж окремо. А ось після лікування КПТ тримає ефект довше, ніж пігулки.

Що робити прямо зараз?

Якщо ви впізнали себе в цій статті, ось пара порад. По-перше, не бійтеся звернутися по допомогу — хоч до психолога, хоч до лікаря. Чим раніше, тим простіше зупинити цей сніговий шторм. По-друге, спробуйте дихати глибше і повільніше, коли відчуваєте, що накочує, — це не панацея, але може згладити кут. І нарешті, не замикайтеся в чотирьох стінах — маленькі кроки назовні допоможуть мозку зрозуміти, що світ не такий страшний.

Панічний розлад — це не вирок. Так, він виснажує, але з ним можна впоратися. Головне — зрозуміти, що ви не самотні, і дати собі шанс на нормальне життя.

Список літератури

• Barlow, D. H. "Anxiety and Its Disorders: The Nature and Treatment of Anxiety and Panic" (New York: Guilford Press, 2002).
  (Книга містить систематичний огляд теоретичних та практичних аспектів лікування тривожних розладів, зокрема панічного розладу. Опис клінічних симптомів і методів терапії, частково охоплюється матеріал на сторінках 230–265.)
• Clark, D. M. "Cognitive Therapy of Anxiety Disorders: Science and Practice" (New York: Guilford Press, 2007).
  (Праця описує сучасні науково обґрунтовані методи когнітивно-поведінкової терапії тривожних розладів, з практичними рекомендаціями для терапевтів. Видання є основою для застосування КПТ у лікуванні панічних атак.)
• Beck, A. T., Emery, G., & Greenberg, R. L. "Anxiety Disorders and Phobias: A Cognitive Perspective" (New York: Basic Books, 1985).
  (Класичне дослідження, яке розкриває когнітивні теорії тривожних розладів і фобій, що стало базисом для подальших терапевтичних підходів. Розділи, присвячені панічним атакам, зазвичай охоплюють приблизно сторінки 120–150.)
• Дюков, О. В. "Психопатологія: теорія і практика" (Київ: Ліра-К, 2010).
  (Підручник, що охоплює загальні питання психопатології, включаючи тривожні розлади та панічний розлад, з детальним клінічним описом і підходами до лікування. Матеріали з панічних атак розміщено на сторінках 200–250.)
• Кузнецов, А. І. "Паническое расстройство: диагностика и лечение" // Вопросы психиатрии, 2008, №2, с. 89–101.
  (Стаття надає огляд клінічних особливостей панічного розладу, методів діагностики та сучасних підходів до лікування у контексті психіатрії.)