Чому чоловіки та дружини зраджують, але не хочуть розлучатися?

Стаття | Зрада

Вона любить чоловіка. Але два-три рази на рік займається сексом з іншими чоловіками.

Не тому, що мріє про розлучення. Не тому, що шукає когось кращого. І не обов'язково тому, що їй погано у шлюбі.

Їй важливе інше: щоб її бажали.

Саме з такою історією я зіткнувся у своїй психологічній практиці.

Щоб зрозуміти поведінку цієї жінки, довелося звернутися до подій, які відбувалися задовго до її заміжжя.

У підлітковому віці хлопці її відкидали. Вона вважала себе некрасивою, не отримувала тієї уваги, яку мали інші дівчата.

Поступово в неї сформувалося болісне уявлення про власну зовнішність: Я недостатньо приваблива. Мене не обирають.

Минали роки.

Вона подорослішала, вийшла заміж, стала коханою жінкою. Але колишня невпевненість у власній привабливості нікуди не зникла.

Тоді сексуальний інтерес іншого чоловіка набув для неї особливого значення.

Якщо він хоче зі мною сексу - значить, я красива. Значить, я бажана.

Але чому для цього недостатньо любові власного чоловіка?

Річ у тім, що любов чоловіка та бажання нового партнера мають для неї різний психологічний зміст.

Чоловік давно зробив свій вибір. Його любов стала звичною частиною сімейного життя.

А кожен новий чоловік обирає її знову.

Його бажання сприймається як чергове підтвердження власної привабливості.

Проблема в тому, що таке підтвердження діє недовго.

Сьогодні жінка відчуває себе бажаною. Завтра колишні сумніви повертаються. І знову виникає потреба отримати підтвердження.

Виходить парадокс: жінка намагається за допомогою інших чоловіків розв'язати проблему, яка пов'язана не стільки з її шлюбом, скільки зі ставленням до самої себе.

Як виявилося, вона шукає не іншого чоловіка. Вона знову й знову намагається переконатися, що більше не є тією відкинутою дівчинкою.

Але чи допомагає їй це?

Чи кожен новий зв'язок лише ненадовго позбавляє сумнівів, змушуючи знову шукати підтвердження?

Це вже питання не стільки сексу, скільки самооцінки.

Ця історія показує, чому звичні пояснення подружньої невірності іноді бувають надто поверховими.

Що чоловік шукає в коханці, якщо любить дружину?

Уявіть чоловіка.

Вдома він - чоловік і батько, людина, від якої очікують відповідальності. Робота, витрати, сімейні проблеми, розмови про дітей.

Він любить свою сім'ю. Вважає шлюб щасливим.

Але одного дня з'являється жінка, яка бачить у ньому не втомленого чоловіка, а цікавого, привабливого мужчину.

Вона сміється з його жартів, цікавиться його думками, захоплюється тим, що для дружини давно стало звичним.

Поруч із нею він знову відчуває себе людиною, яку бажають, чекають, якою захоплюються.

Поступово спілкування перетворюється на роман.

Він не збирається розлучатися. Не планує створювати нову сім'ю. Більше, його цілком влаштовує життя з дружиною.

То що ж сталося?

Нова жінка сподобалася йому не лише сама по собі.

Йому сподобався той чоловік, яким він почувався поруч із нею.

Вдома - відповідальність, обов'язки, історія спільних труднощів.

Тут - легкість, інтерес, захоплення.

Є одна особливість.

З новою жінкою він не обговорює комунальні платежі, проблеми дітей чи ремонт автомобіля. Вони зустрічаються переважно заради задоволення від спілкування одне з одним.

Тому порівняння із сімейним життям виявляється не зовсім чесним.

Він порівнює не лише двох жінок.

Він порівнює повсякденне життя з романтичними зустрічами, з яких поки що виключено більшість побутових труднощів.

Якщо одного дня нова жінка стане його постійною партнеркою, разом із близькістю з'являться обов'язки, турботи й конфлікти.

Не обов'язково тому, що любов зникне.

Романтичні зустрічі та спільне життя - різні випробування для стосунків.

Чому зраджують, навіть якщо кохають і щасливі у шлюбі?

Тут виникає незручне запитання.

Ми звикли вважати зраду ознакою сімейного неблагополуччя.

Чоловік зрадив? - Значить, дружина чогось йому недодала.

Дружина зрадила? - Значить, чоловік перестав приділяти їй увагу.

Такі пояснення більше говорять про наше бажання знайти зрозумілу причину, ніж про те, що відбулося насправді.

Дослідження мотивів невірності показують: люди можуть шукати стосунків на стороні, навіть зберігаючи любов до постійного партнера та задоволеність своїми стосунками.

  • Комусь бракує визнання.
  • Хтось шукає емоційної близькості.
  • Хтось намагається повернути відчуття молодості.
  • Комусь подобається сексуальне різноманіття.

Не кожну зраду потрібно пояснювати психологічною травмою, нещасливим дитинством чи поганими стосунками з батьками.

Іноді людина просто прагне нового сексуального досвіду. Отримує від нього задоволення й водночас не збирається відмовлятися від сімейної стабільності.

Вона навіть може не відчувати вираженої провини й не вважати те, що відбувається, серйозною проблемою - доки партнер про це не знає.

Що утримує її в сім'ї?

Любов? Прив'язаність? Діти? Комфорт? Страх втратити звичне життя?

У різних історіях відповіді будуть різними.

Тому фраза Я не хочу йти із сім'ї ще не пояснює, чому людина хоче в ній залишатися.

Можна дорожити чоловіком або дружиною.

Можна дорожити звичним сімейним укладом.

Можна одночасно цінувати і те, й інше, але не бути готовим відмовитися від стосунків на стороні.

“Я кохаю, але зраджую”. Як людина виправдовує це перед собою?

Це одне з найболючіших запитань для тих, хто пережив зраду.

Якщо ти мене кохаєш, як ти міг так вчинити?

І відповідь: Це нічого не означало - зазвичай робить лише болючіше.

Тому що для партнера, якому зрадили, те, що сталося, може означати дуже багато.

Подивімося на ситуацію з несподіваного боку.

Людині не завжди потрібно перестати любити чоловіка чи дружину, щоб дозволити собі зраду.

Достатньо переконати себе, що те, що відбувається, ніяк не стосується сім'ї.

  • Це тільки секс.
  • Я не збираюся йти із сім'ї.
  • Між нами немає нічого серйозного.
  • Якщо ніхто не дізнається, ніхто не постраждає.

Зверніть увагу: кожна із цих фраз допомагає зберегти звичне уявлення про себе.

  • Я хороший чоловік.
  • Я люблю дружину.
  • Я відповідальний батько.

Зв'язок на стороні - наче окрема історія, яка не має стосунку до справжнього життя.

Психологічно таке розділення зменшує внутрішню суперечність між переконаннями та поведінкою.

Людина створює дві реальності, у кожній з яких діють різні правила.

Але це не робить зраду безпечною для стосунків.

Неможливо прожити два окремі життя, а наслідки залишити лише в одному з них.

Чому для одного зрада вже закінчилась, а для іншого тільки починається?

Уявіть подружжя, яке прожило разом двадцять років.

Чоловік дізнається, що кілька місяців тому в дружини був роман.

Вона зізнається, що це була помилка, запевняє, що давно припинила стосунки з іншим чоловіком і ніколи не збиралася йти із сім'ї.

Для неї ця історія справді могла закінчитися кілька місяців тому.

Вона вже пережила захоплення, можливо, розчарування, почуття провини й навіть полегшення після завершення зв'язку.

Але для чоловіка все тільки починається.

Він згадує сімейні свята, відпустки, розмови, моменти близькості.

І запитує себе: Де тоді була моя справжня дружина? Зі мною чи з ним?

Можливо, для неї обидві частини життя були справжніми.

Але це не позбавляє чоловіка болю.

Він більше не впевнений, що знає людину, з якою прожив двадцять років.

Для того, хто зрадив, роман міг завершитися кілька місяців тому. Для його партнера зрада починається в день, коли відкривається правда.

Тому пропозиція: Давай забудемо й почнемо спочатку - зазвичай виявляється нездійсненною.

Люди перебувають на різних етапах переживання однієї історії.

Один хоче якомога швидше повернути звичне життя.

Інший ще не розуміє, чи можливо це взагалі.

Причому наслідки бувають дуже різними.

Деякі пари поступово відновлюють довіру й вчаться будувати стосунки інакше.

Інші продовжують жити разом, але стають емоційно чужими.

Іноді розлучення дозволяє колишньому подружжю побудувати спокійніші взаємини, ніж ті, що існували в останні роки шлюбу.

Універсального результату немає.

Стверджувати, що зрада обов'язково руйнує сім'ю або, навпаки, допомагає оновити стосунки, було б однаково неправильно.

Зрозуміти причину – не означає виправдати зраду

Повернімося до жінки, якій постійно потрібне підтвердження власної привабливості.

Припустімо, що її підліткові переживання справді пов'язані з повторюваними зрадами.

Чи означає це, що вона не відповідає за те, що відбувається?

Ні.

Підлітковий досвід допомагає зрозуміти, чому сексуальна увага чоловіків має для неї таку цінність.

Але він не визначає наперед, яким способом вона задовольнятиме цю потребу.

Адже відчуття власної привабливості можна підтримувати по-різному.

Тут проходить важлива межа між причиною та виправданням.

Причина пояснює, що людина намагається отримати. Виправдання намагається звільнити її від відповідальності за спосіб, у який вона це отримує.

Наприклад:

Я зрадила, тому що боялася бути непривабливою - пояснення внутрішнього переживання.

Тому чоловік має мене зрозуміти й пробачити - уже спроба перекласти на іншого відповідальність за наслідки.

Або:

Мені хотілося відчути захоплення іншої жінки - можливий мотив.

Дружина перестала мною захоплюватися, тому я зрадив – спроба зробити дружину відповідальною за власне рішення.

Це принципова відмінність.

У кожної людини можуть бути незадоволені потреби, внутрішні конфлікти, сумніви та бажання, які не збігаються з очікуваннями партнера.

Але бажання і вчинки - не одне й те саме.

Людина не завжди обирає, які почуття та фантазії в неї виникатимуть.

Проте вона відповідає за те, як із ними чинить.

Якщо вам зрадили – обов’язково проблема у вас?

Після зради людина часто починає шукати причину в собі.

  • Можливо, став менш привабливим?
  • Можливо, мені потрібно було приділяти партнеру більше уваги?
  • Що в іншій людині виявилося кращим, ніж у мені?

Зрада не завжди є порівнянням двох партнерів.

Вона може бути пов'язана з невпевненістю того, хто зрадив, потребою у визнанні, прагненням новизни або небажанням обмежувати власні бажання.

Це не виключає проблем у стосунках.

Але й не доводить, що причина обов'язково у вас.

Чужа невірність сама по собі не є доказом вашої непривабливості чи недостатньої цінності.

Вам, можливо, доведеться багато чого переосмислити у своїх стосунках.

Перш ніж вирішувати, зберігати їх чи завершувати, важливо відокремити поведінку партнера від уявлення про власну цінність.

Не намагатися ухвалити всі рішення саме тоді, коли біль, гнів і розгубленість особливо сильні.

Якщо зрадили ви?

Найкорисніше запитання звучить зовсім не так: Чому мене тягне до інших?

Набагато цікавіше запитати себе:

Що я отримую в цих стосунках такого, чого не вмію отримувати інакше?

Впевненість у власній привабливості?

Відчуття свободи?

Визнання?

Сексуальне різноманіття?

Можливість не думати про сімейні проблеми?

Якщо я отримаю бажане, проблема зникне - чи через деякий час мені знову знадобиться те саме?

Відповіді можуть виявитися неприємними.

Але саме з них починається розуміння власної поведінки.

Водночас не кожну потребу необхідно усувати за допомогою психотерапії.

Наприклад, прагнення сексуального різноманіття саме по собі не є психологічним розладом.

Питання в тому, які стосунки людина обирає, на які домовленості погоджується і наскільки чесно поводиться з партнером.

Чи можна кохати людину і водночас їй зраджувати?

З психологічного погляду почуття та вчинки людини не завжди узгоджені між собою.

Можна кохати чоловіка чи дружину, дорожити сім'єю, боятися її втратити - і водночас шукати на стороні сексуального різноманіття, захоплення або підтвердження власної привабливості.

Розуміння цих причин не робить зраду правильним вчинком.

Людина, яка зрадила, не обов'язково є поганою.

Людина, якій зрадили, не обов'язково була поганим партнером.

Тому я пропоную не поспішати з ярликами та звинуваченнями.

За однаковими вчинками можуть стояти зовсім різні психологічні механізми. І розуміння цих механізмів змінює наше ставлення не лише до партнера, а й до самих себе.

Проте тут існує принципова межа.

Зрозуміти, чому людина зрадила, - не означає погодитися з тим, що вона зробила.

Пробачити - не означає бути зобов'язаним продовжувати стосунки.

Найважливіше запитання після зради звучить не Хто з нас поганий?, а Що насправді відбулося між нами і як я хочу жити далі?

Як ви вважаєте: якщо людина щиро кохає чоловіка чи дружину, але продовжує зраджувати, це говорить про її внутрішні психологічні проблеми чи про те, що вона свідомо ставить власні бажання вище за стосунки?

Мені цікава ваша думка, особливо якщо вам доводилося переживати подібну ситуацію - з будь-якого боку.

Ігор Бондаренко, - сімейний, військовий та клінічний психолог. Київ.