Чуже життя як мірило власної цінності
Чому чужі досягнення іноді змушують нас сумніватися у власній цінності, навіть коли в нашому житті є чим пишатися? Про психологію соціального порівняння, залежність самооцінки від зовнішніх оцінок і можливість повернути власні критерії успішності.
Ми можемо бути задоволені власним життям, доки не побачимо, як живуть інші. Хтось придбав житло, побудував кар’єру, створив сім’ю, подорожує або демонструє професійні успіхи. І раптом власні досягнення здаються незначними, а життя — недостатньо успішним.
Порівнювати себе з іншими природно. Це один зі способів оцінювати власні можливості, досягнення та становище. Проблема виникає тоді, коли порівняння перестає бути орієнтиром і стає способом визначати власну цінність.
Порівняння стає проблемою тоді, коли ми починаємо вимірювати власну цінність чужими результатами.
Чому ми порівнюємо себе з іншими
У теорії соціального порівняння американський психолог Леон Фестінгер пояснював, що люди схильні оцінювати власні здібності та погляди через зіставлення з іншими. Особливо це помітно в ситуаціях, коли немає чітких об’єктивних критеріїв оцінювання.
Порівняння може бути корисним. Воно допомагає побачити нові можливості, визначити цілі, оцінити власний прогрес. Однак напрям порівняння має значення.
Коли ми орієнтуємося на тих, хто має більше досвіду або вже досяг певних результатів, це може мотивувати. Але за певних умов висхідне соціальне порівняння посилює невдоволення собою. Людина зосереджується не на тому, чого вже досягла, а на тому, чого їй, на її думку, бракує.
Поступово виникає переконання: щоб бути достатньо успішною, цінною або гідною поваги, потрібно відповідати певному зовнішньому стандарту.
Коли досягнення інших стають доказом власної недостатності
У психологічній практиці можна спостерігати, як порівняння з іншими пов’язується із самооцінкою. Людина оцінює себе не за власними потребами, можливостями та обставинами, а за результатами тих, із ким себе зіставляє.
Наприклад, професійне зростання знайомої може викликати не радість за неї, а думку: «Я нічого не досягла». Чужі стосунки стають приводом сумніватися у власній привабливості, а фінансові успіхи інших — знецінювати власну працю.
Такі реакції можуть підтримуватися стійкими переконаннями про себе. У схема-терапії серед них описують схеми дефективності та сорому, пошуку схвалення і визнання, невблаганних стандартів. За їх наявності людина може сприймати помилки як підтвердження власної неспроможності, а визнання та успіхи — як необхідну умову самоповаги.
У результаті навіть реальні досягнення не приносять тривалого задоволення. Щойно людина досягає однієї мети, з’являється новий орієнтир для порівняння. Відчуття власної недостатності зберігається, а власні результати залишаються непоміченими через постійну зосередженість на тому, чого ще не вдалося досягти.
Дослідження контингентної самоцінності, зокрема робота Дженніфер Крокер і Констанс Вулф, описує залежність самоповаги від певних сфер досягнень та зовнішніх оцінок. За таких умов успіхи й невдачі в значущих для людини сферах можуть суттєво впливати на її ставлення до себе.
Людина може постійно досягати нових цілей, але так і не відчути себе достатньо успішною, якщо її самооцінка залежить від нескінченного порівняння.
Соціальні мережі посилюють ефект порівняння
Соціальні мережі створюють особливі умови для постійного зіставлення себе з іншими. Людина бачить чужі досягнення, подорожі, професійні результати та особисті події, але переважно не бачить труднощів, невдалих рішень, сумнівів і повсякденних проблем, які залишаються поза публікаціями.
Так формується асиметричне порівняння: власне життя людина оцінює повністю, разом із труднощами, а чуже — за вибраними позитивними фрагментами.
Власне життя ми бачимо з усіма труднощами, а чуже — переважно через ті моменти, які інші вирішили показати.
У дослідженні Елізабет Вогель та колег (2014) було виявлено зв’язок між частим використанням Facebook, висхідним соціальним порівнянням і нижчою самооцінкою. Експериментальна частина дослідження також показала, що перегляд профілів із позитивною інформацією для порівняння міг знижувати ситуативну самооцінку учасників.
Це не означає, що соціальні мережі однаково впливають на всіх. Важливими є індивідуальні особливості, спосіб використання платформ і схильність до порівняння.
Як перестати вимірювати себе чужими результатами
Повністю відмовитися від соціального порівняння неможливо та й не потрібно. Важливо змінити його функцію — замість оцінювання власної цінності використовувати порівняння для розуміння власних цілей.
Для цього можна почати з кількох запитань.
01. Що саме я зараз порівнюю?
Власні реальні обставини з чужою публічною історією? Свій початок із чиїмось багаторічним досвідом? Чи власні потреби з очікуваннями оточення?
02. За якими критеріями я оцінюю себе?
Чи справді ці критерії важливі для мене, чи я прийняла їх під впливом суспільних очікувань?
03. Який власний прогрес я не помічаю?
Варто повертати увагу до особистих змін, навіть якщо вони не мають зовнішньої помітності.
04. Що я можу зробити для себе зараз?
Замість зосередження на чужому результаті визначити конкретний крок, який відповідає власним можливостям і потребам.
Якщо перегляд соціальних мереж регулярно супроводжується соромом, тривогою, самокритикою або відчуттям меншовартості, доцільно переглянути характер такого контенту та власні звички його споживання.
Коли варто звернутися до психолога
Якщо порівняння з іншими стало постійним джерелом емоційного напруження, впливає на самооцінку, стосунки, професійні рішення або здатність радіти власним досягненням, варто дослідити ці переживання разом із психологом.
У роботі можна з’ясувати, які переконання підтримують самокритику, чому зовнішнє схвалення набуває такої ваги та як формується більш стійке ставлення до себе.
Чуже життя не є універсальним стандартом, за яким потрібно оцінювати власне. У кожної людини різні стартові умови, досвід, ресурси, обмеження та життєві обставини. Коли власна цінність залежить від постійного порівняння, будь-яке чуже досягнення може ставати приводом для невдоволення собою.
Важливо не випередити інших, а навчитися оцінювати власне життя за критеріями, які справді мають значення саме для вас.
Автор — Оксана Алєксєєва, клінічний психолог, психотерапевт
Список використаних джерел
- Festinger, L. (1954). A Theory of Social Comparison Processes. Human Relations, 7(2), 117–140. https://doi.org/10.1177/001872675400700202
- Wood, J. V. (1989). Theory and Research Concerning Social Comparisons of Personal Attributes. Psychological Bulletin, 106(2), 231–248. https://doi.org/10.1037/0033-2909.106.2.231
- Crocker, J., & Wolfe, C. T. (2001). Contingencies of Self-Worth. Psychological Review, 108(3), 593–623. https://doi.org/10.1037/0033-295X.108.3.593
- Vogel, E. A., Rose, J. P., Roberts, L. R., & Eckles, K. (2014). Social Comparison, Social Media, and Self-Esteem. Psychology of Popular Media Culture, 3(4), 206–222. https://doi.org/10.1037/ppm0000047
- Young, J. E., Klosko, J. S., & Weishaar, M. E. (2003). Schema Therapy: A Practitioner's Guide. Guilford Press.