Хейт в інтернеті

Блог | Взаємовідносини

Хейт в інтернеті став настільки звичним, що ми майже перестали дивуватися, коли під дописом замість незгоди з’являються приниження, насмішки чи образи. Що взагалі стоїть за такою поведінкою і чому онлайн-середовище так легко її підсилює?

Причини можуть бути різними. Іноді в такий спосіб людина скидає накопичене напруження чи роздратування, а іноді намагається самоствердитися, відчути контроль, отримати реакцію або просто долучається до загального обурення, тому що всі навколо вже сперечаються. Це не означає, що за кожним хейтерським коментарем обов’язково стоїть одна й та сама причина. Радше шляхів до такої поведінки може бути багато. І інтернет створює для цього дуже сприятливі умови.

Психолог Джон Сулер описав ефект онлайн-розгальмування (online disinhibition effect) — психологічний феномен, що характеризує схильність людей у цифровому просторі виражати себе й діяти значно вільніше та з меншою кількістю обмежень, ніж під час реального спілкування «віч-на-віч» (Suler, 2004).

Психолог розрізняє сприятливе й токсичне онлайн-розгальмування. У першому випадку людині легше говорити про особисте, бути відкритою та звертатися по підтримку. У другому випадку послаблення звичних обмежень може проявлятися у грубості, жорстокій критиці, ненависті чи погрозах.

Серед чинників, які Сулер пов’язує з онлайн-розгальмуванням, — анонімність і невидимість. Анонімність дозволяє людині певною мірою відокремити свою поведінку в інтернеті від звичної соціальної ролі та репутації. Невидимість, своєю чергою, усуває безпосередню реакцію іншої людини: її погляд, міміку, інтонацію, ознаки роздратування чи болю. У результаті частина психологічних бар’єрів, які зазвичай присутні під час особистого спілкування, може послаблюватися.

Поєднання цих двох чинників полегшує вираження прихованих почуттів, бажань і фантазій. Звідси й знайома фраза любителів написати жорсткий коментар: мовляв, виходиш у публічний простір — будь готовий до того, що тебе обговорюватимуть і засуджуватимуть, як кому заманеться.

Такий підхід трактує все, що відбувається в інтернеті, крізь призму товарно-грошових відносин і майже повністю виключає людяність. У логіці хейтера людина з відкритим акаунтом — це вже не просто жива людина, а бренд, а отже, з її дописами можна взаємодіяти так само, як із речами чи сервісами.

І тут є ще один аспект — уже не лише про психологію окремої людини, а й про самі соціальні мережі.

Дослідження показують, що негативний контент справді сильніше привертає увагу. У роботі Robertson та колег (2023) було проаналізовано понад 370 мільйонів показів новинних заголовків, і виявилося, що кожне додаткове негативне слово збільшувало ймовірність кліку в середньому на 2,3 %.

Це пов’язано зокрема й із роботою алгоритмів. Те, що викликає сильні емоції, може частіше з’являтися в нашій стрічці не випадково: дослідження Twitter показало, що алгоритми підсилювали видимість такого контенту (Milli et al., 2025).

Звідси й поняття rage-bait — «приманка на злість». Якщо щось викликає в нас сильні емоції, нам хочеться висловити свою думку. Коли ми бачимо гарного котика: «Ой, яке миле кошеня, лайк» — і гортаємо далі. А якщо бачимо щось, що нас обурює, імовірність затриматися й відреагувати стає значно вищою.

Так влаштована наша психіка, адже умовно «негативні емоції» покликані допомагати нам виживати. Соціальна мережа потребує від нас негативу, адже тоді вона отримує нашу увагу. Виходить процес, який сам себе підтримує.

Варто зауважити, що не кожна неприємна думка — це хейт. Незгода й критика самі по собі нормальні та можуть бути доволі різкими. Різниця в тому, що критика все ще стосується того, що людина сказала, зробила або створила. А конструктивна критика ще й допомагає зрозуміти, що саме можна змінити.

Хейт же зміщує увагу на саму людину: містить прямі образи, прокльони, побажання смерті, критику зовнішності, приписування мотивів і прагнення саме зачепити або принизити.

Коли хейт спрямований на нас, провести це розмежування буває складно. Особливо якщо коментар зачіпає те, у чому ми й самі не дуже впевнені.

Але чуже бажання зачепити нас — це ще не доказ того, що з нами справді щось не так.

І, можливо, розуміння того, як влаштований хейт, потрібне не для того, щоб його виправдати, а для того, щоб не дозволяти кожному чужому коментарю визначати наше ставлення до себе.