"Одіссея" К.Нолана - прекрасна метафорична сага про ПТСР

Увага, спойлери? Я не знаю, чи можна заспойлерити історію, вся фабула якої відома. Та я маю попередити, що нижче буду згадувати деякі епізоди та кінематографічні прийоми з цього фільму, які мене вразили, і буду ділитись, що я бачу в тих символи і для чого, як мені здається, вони там.
Для вас точно не стане сюрпризом, що стається в фільмі, бо історія відома навіть тим, хто ніколи її не читав. Але якщо ви ще не дивились, то мій погляд і моя призма можуть вплинути на ваш процес перегляду.
Тому будьте чуйними до себе, і вирішіть, чи хочете ви сприймати фільм без чужих думок чи закрити цю статтю і повернутись о неї після перегляду.

Одразу уточню, що я йшла дивитись конкретно цю екранізацію і що в неї вклав режисер, і не оцінювала з точки зору оригінальної історії. Бо якщо я хочу оригінал, то я візьму Гомера. Тут я йшла з цікавістю до того, що на базі вічної відомої історії побачили конкретно творці цього фільму і ПРО ЩО вони захотіли зробити екранізацію цього разу.

Я не знаю, що вкладав Нолан, я не проводила аналіз інтерв'ю і висловлювань. До того ж я вірю, що режисери не завжди розкривають карти, а іноді навіть не до кінця усвідомлюють, що вклали. Тому це історія не про Гомера, не про Нолана, а про те, що я побачила в фільмі Нолана, створеному на матеріалі Гомера.

Фото, до слова, знято десь в 120 км від Ітаки. Навздогін за сонцем, що заходить, куди наші герої попливли в кінці.

_____

Одіссея - як термін це не про подорож повну пригод, а саме про "повернення додому". Довго, з перешкодами і з випробуваннями. Як і шлях роботи з ПТСР.

Загалом я дивилась 3 години на одному диханні і думала про те "невже це ще Гомер так майстерно у вигляді метафор зобразив військовий ПТСР? треба перечитати". Цей фільм, для мене зітканий з символів розщепення Травмою особистості, яке виникає від прожитого солдатом досвіду. Більше того - командира, - людини, яка приймала рішення, через які помирали інші люди.

Історія починається вже в кінці перебування у Каліпсо, тобто майже перед поверненням на Ітаку, після 7 років забуття, такого бажаного, безтурботного і щасливого. І далі йде нелінійно, - флешбечить то в кінець війни, то у взяття Трої, то в епізоди шляху додому. Все повертається до того, як "через мене [моє рішення] все сталось". По суті, це реконструкція травми, яка відбувається, коли є вже достатньо безпечного простору з іншою людиною (Каліпсо). Коли Каліпсо наважується все частіше перестати давати йому анестезію для психіки (лотос, який дурманить спогади), але до тієї міри, щоб для психіки було посильно переварити ці спогади. Тому він не за один раз перестає їсти лотос - реконструкція всієї травма за раз це занадто для психіки, - занадто важко, занадто глибоко. А щоб заходити в глибину спогадів, треба знімати шарами, пам'ятаючи що після кожного шару потрібна перерва (тут це метафора лотосу), бо інакше психіка не витрамає і глибше не пустить.

Взяти сирен, які в своїй пісні спокушали найбільш бажаним - минулим. І ці спогади, ця втрата та неможливість повернення "як було раніше" - це усвідомлення є найстрашнішим.

Або зустріч з мерцями, всіма кого не поховав як належить, які кажуть те, чого боявся найбільше. "Чому ти не сказав мені правду? Я помер за тебе" (Сінод). І командир, який приймав рішення, тільки впевнюється далі в своєму почутті провини.

"Так, мій план закінчив війну. Так, мій план дозволив повернутись додому. Але через мій план, загинули сотні людей, я бачив як мої люди різали, вбивали і гвалтували через накопичену за 10 років облоги ненависть."

І чим далі в дорозі, - вже здавалось би додому, - тим більше він бере на себе відповідальність за інших людей - які пливуть з ним, які пережили війну з ним, вижили там, але один за одним помирають після війни через різні небезпеки на шляху. Війна закінчилась, це вже окремі дорослі люди, які можуть робити неправильні рішення в своєму житті, але Одіссей кожну втрату продовжує сприймати за свою провину. Хоча кілька разів інші герої кажуть йому, що це "вони це зробили самі, а не ти".

Для мене найсильнішим моментом був той, коли я усвідомила, що Афіна являється йому в образі троянської жриці, яку його солдати вбили в нього на очах. Хоча в них одні боги, і вони могли цього не робити. Але вони відрубали голову цій тендітній дівчині без зброї. І навіть сам момент цей так і не показують і замінюють знеголовленням статуї, можливо саме тому, що цей момент був настільки травматичним, що викреслився з пам'яті.

Абсолютно чарівним був для мене момент, коли Афіна зникла. Тіні минулого, тіні вийни, образи, які виникають перед очима, які являлись 10 років, - зникли, коли він розділив (вербалізував) досвід і переживання з важливою йому людиною.

Бо Травма проростає, вкорінюється та міцнішає в умовах самотності. Він говорив з мертвими, він говорив з Каліпсо, і нарешті, в кінці, він став готовим повернутись додому, щоб розділити цей прожитий жах з дружиною. Я хотіла написати "глянути їй в очі", але ж він на тому етапі ще не зміг цього - зробив це аж в самому кінці. Коли вже знав, що вона прийме Нового Одіссея, бо той, що поїхав на війну, ніколи не повернеться. Той, залишився там, біля стін Трої. І це суголосно з тим, як війна і досвід бою міняє людину - назавжди. І для близьких воїна це прийняття - своя "Одіссея".

Окремо про Пенелопу. Це ж ми, глядачі, знаєм, що її чоловік живий. А для неї він по суті "зниклий без вісти" - і не мертвий, і не присутній. І ця невідомість не дає рухатись далі. Її соціум навколо давить на те, що вона має продовжувати жити, але вона не хоче - вона тримається за ідею возз'єднання, вона не готова приймати реальність, в якій немає Одіссея. Вона чекає 7 років зверху, відносно того, коли повернулись решта воїнів. Роки йдуть, син дорослішає і вона знову і знову, щоночі розпускаючи тканину, обирає жити думкою про минуле. І глядач/читач вболіває, бо ми ж знаємо, що Одіссей живий - "дочекайся ще трошки!". Хоча насправді часто такі історії для жінок, які чекають, закінчуються, не як в "Одіссеї", а відкладеним життям. І в цьому біль цієї лінії - немає правильного рішення і в кожному з цих виборів багато болі і сумнівів.

Я допускаю, що Телемах не сильно схожий на Одіссея зокрема тому що це теж може бути символом - як син, який зростав без батька, може бути на нього схожим? Я не про риси обличчя, а про поведінковий паттерн батька, без якого зростав Телемах. Тільки оточений міфом про нього.

Я думаю, що і те, що замість обличчя Агамемнона - чорна діра, це символ режиму/влади, за яку стоїш на війні - вона тут знеособлена. Хочу тут застерегти, що не варто в усіх символах бачити паралелі з нашою війною - наша війна за право існувати, а війна в фільмі з точку зору рядового воїна загарбницької армії. Він не хотів йти на війну, але боявся що це вартуватиме життя сину (цар приніс власну доньку в жертву, отже був готовий на все). Тобто його мотивація не з бажання слави, як у Ахілла (якого тут в фільмі, до слова, немає) і не з метою захисту (як у троянців). Він йде з вимушеності і обирає вірність владарю, як опору. Бо це один з механізмів психіки як воїну пережити 10 років війни, на яку не хотів йти.

На війну їхали сини, батьки та чоловіки, а повертались - воїни. І це проглядається в перших випробуваннях - де вони і далі, як тільки не виходить по-доброму, хочуть погрожувати, красти, забирати силою. Бо занадто довго зливались з - на початку новою, а під кінець війни, вже вкоріненою, - цією ідентичністю воїна. Які ще ідентичності були у них і чи вони ще там є? Ми у фільмі не побачили. Можливо навіть в цьому теж символ, чому Одіссей єдиний повернувся серед своїх людей - вони залишились тільки солдатами і загубились у злитті з війною, а він зміг побудувати нову ідентичність, себе нового, і, попри сумніви і страх неприйняття, возз'єднатись з родиною, яка готова була його прийняти і нового.

І цей Новий Одіссей, насправді, себе показує як м'ясник в кінці. Вся ця ідентичність воїна прокидається як внутрішній тотем і влаштовує різню - але цього разу вже для захисту своєї сім'ї, а не через чужі цілі владик. Тобто цей пережитий шлях перетворюється на Силу і розуміння, в які моменти вона потрібна. При цьому я також бачу символ в тому, що йому так важливо, щоб син не наслідував цю його ідентичність воїна. Бо то його пройдений шлях, який вже не перепишеш, а сину він хоче залишити вибір, яким царем тому бути.

А які символи побачили у фільмі ви? Які вас особливо вразили?