«Чому хороші батьки іноді заважають дитині дорослішати?»
Більшість батьків щиро хочуть для своєї дитини найкращого. Вони підтримують її, цікавляться навчанням, переживають через друзів, намагаються вберегти від помилок, підказують правильні рішення та допомагають долати труднощі. Усе це вони роблять із любові.
Саме тому ця стаття не про поганих батьків. Вона про хороших. Тих, які настільки люблять свою дитину, що іноді самі не помічають, як ця любов може ставати перешкодою на шляху до її самостійності.
Дорослішання - це не день народження і не отримання паспорта. Дорослішання починається в той момент, коли людина поступово вчиться жити власним життям: робити вибір, брати відповідальність за свої рішення, помилятися, аналізувати наслідки й знову пробувати. І саме тут у багатьох батьків виникає внутрішній конфлікт. З одного боку, вони хочуть, щоб дитина стала самостійною. З іншого - прагнуть захистити її від болю, розчарувань і невдач. Саме тому дорослі іноді несвідомо беруть на себе те, з чим дитина вже могла б упоратися самостійно.
— «Я сама поговорю з учителем.»
— «Не дружи з ним, він погано на тебе впливає.»
— «Давай я покажу, як правильно.»
— «Я знаю, що для тебе буде краще.»
За кожною з цих фраз стоїть турбота. Але дитина нерідко чує зовсім інше:
«Я не впевнений, що ти впораєшся сам.»
Парадокс полягає в тому, що відповідальність неможливо сформувати без можливості приймати власні рішення. Так само як неможливо навчитися ходити, якщо тебе постійно тримають за руку.
Звісно, це не означає, що дитині потрібно дозволяти все. Дітям і підліткам необхідні межі. Саме вони створюють відчуття безпеки та допомагають зрозуміти, де закінчується свобода однієї людини і починається свобода іншої.
Проте існує суттєва різниця між межами та контролем. Межі покликані захистити. Контроль часто позбавляє можливості отримати власний досвід. А без цього досвіду не формується впевненість у собі.
Коли дитина має право робити посильний вибір, іноді помилятися, шукати власні рішення і бачити їхні наслідки, вона поступово починає довіряти собі. Саме так народжується самостійність.
Батькам буває непросто спостерігати за дитячими помилками. Природне бажання захистити дитину часто спонукає втрутитися ще до того, як вона зіткнеться з труднощами. Проте не кожна помилка є поразкою. Є гарний вислів: «Завдання батьків - не прибрати всі камені з дороги дитини. Завдання батьків - допомогти їй навчитися ходити.» Напевно, у цьому і полягає одна з найскладніших сторін батьківства. Не зробити життя дитини бездоганним. Не вберегти її від кожної помилки. А поступово передати їй відповідальність за власне життя, залишаючись поруч як надійна підтримка, а не як людина, яка завжди знає правильну відповідь. Адже рано чи пізно дитина житиме без постійної батьківської присутності. І тоді найціннішим подарунком стане не відсутність труднощів у її житті, а внутрішня впевненість у тому, що вона здатна з ними впоратися.
А якщо сьогодні ваша дитина зробить помилку, що для неї буде важливішим: почути «Я ж казав (казала)» чи відчути, що поруч є людина, яка допоможе зробити з цієї помилки висновки?