Ознаки того, що Ви живете не своїм життям

Чи можливо прожити десятки років, так і не зустрівшись із самим собою?

Це питання турбувало людство задовго до появи психології, як науки. Його ставили античні філософи, середньовічні богослови, письменники 19 століття і, звісно, сучасні психологи та психотерапевти. У різні епохи вони описували одне й те саме явище різними словами: втрату себе.

У 21 столітті ця проблема нікуди не зникла. Навіть навпаки: ми живемо у світі, де вибору стало більше, але разом із тим зросла й кількість чужих очікувань. Соціальні мережі, корпоративна культура, сімейні традиції, уявлення про успіх — усе це створює додатковий тиск, десятки сценаріїв, за якими можна жити, так і не поставивши собі простого запитання: «А чи це насправді моє життя?»

Саме тому психологи дедалі частіше говорять не лише про тривогу чи депресію, а й про втрату автентичності — здатності жити відповідно до власних цінностей.

Чому людина взагалі починає жити чужим життям?

Одним із найперших про це заговорив ще загальновідомий філософ Сократ. Його знаменитий вислів «Життя людини без глибокого самопізнання, аналізу своїх вчинків і усвідомлення власних переконань, втрачає свій справжній сенс» був не закликом до самокритики, а наче запрошенням до самопізнання. Сократ вважав, що найбільша небезпека полягає не в помилках, а в житті «на автоматі».

Через понад дві тисячі років після Сократа, знаковий швейцарський психіатр Карл Юнґ назве це явище "втратою контакту" зі своїм справжнім «Я». На його думку, більшість людей формують персону — соціальну маску, необхідну для виживання в суспільстві. Проблеми починаються тоді, коли людина настільки звикає до цієї маски, що перестає розуміти, ким вона є без неї. Маска наче приростає до неї.

Пізніше, засновник транзакційного аналізу Ерік Берн, послідовницею якого я є, запропонував інше пояснення цьому явищу. Він висунув припущення, що ще в ранньому дитинстві кожна людина несвідомо створює свій життєвий сценарій — конкретний набір рішень про себе, інших людей і світ навколо. Саме ці ранні рішення можуть визначати професію, стосунки, спосіб реагування на труднощі й навіть межу власних мрій та сподівань.

Іноді сценарій допомагає. Але іноді він змушує людину все життя доводити щось батькам, рідним, шукати схвалення від оточуючих або жити за принципом «так треба».

Ознака перша: постійна втома, хоча об'єктивних причин начебто немає

Йдеться не про фізичне виснаження після складного дня. Це відчуття, коли навіть після вихідних не з'являється полегшення та бажання діяти. Психологи пояснюють це явищем емоційної невідповідності (emotional incongruence): людина змушена постійно пригнічувати власні бажання, щоб відповідати ролі, яку від неї очікують. Така внутрішня боротьба вимагає величезних психічних ресурсів, і вона виснажує.

Ознака друга: досягнення не приносять радості та відчуття вдоволення

Цікавим фактом є те, що ще у 1978 році американські психологи Філіп Брікман та Дональд Кемпбелл вже описували явище, яке сьогодні називають гедоністичною адаптацією: людина швидко звикає до нової автівки, до нової посади, до високої заробітньої плати. Якщо досягнення були продиктовані лише зовнішніми очікуваннями, ейфорія в людини зникає особливо швидко, залишаючи відчуття порожнечі. Саме тому іноді людина отримує все, про що мріяла десять років тому, і раптом розуміє, що не стала ні на крихту щасливішою.

Ознака третя: рішення будуються навколо обов'язкового слова «треба»

Пропоную вам виконати нескладне завдання: спробуйте протягом дня звертати увагу на власну внутрішню мову та фіксуйте моменти, коли ви говорите собі:

• треба;
• повинна/повинен;
• так правильно;
• що скажуть люди?

І як часто у вашій мові звучить слово "хочу"?

Психотерапевти у роботі нерідко використовують цю просту вправу, як діагностичну. Коли життя повністю складається із «треба», людина поступово перестає чути власні потреби та починає втрачати мотивацію, енергію та через це починає фізично хворіти, врешті-решт.

Останні десятиліття в розвитку психології та психотерапії принесли цікаві підтвердження того, що автентичність безпосередньо пов'язана з психологічним та фізичним здоров'ям людини. Метааналіз, який охопив понад 36 тисяч учасників, показав: люди, які оцінюють себе як більш автентичних, мають вищий рівень психологічного благополуччя та опірності до стресу, більше задоволені життям і рідше переживають емоційне вигорання. Схожих висновків дійшли автори теорії самодетермінації — психологи Едвард Десі та Річард Раян. Їхні багаторічні дослідження показали, що для психічного здоров'я людині просто необхідно відчувати автономію, мати право обирати власний шлях. Якщо ж більшість рішень ухвалюється лише під впливом зовнішнього тиску, рівень мотивації та задоволеності життям поступово знижується та починаються серйозні проблеми у житті.

Хочу поділитися з вами цікавим фактом, який стосується теми статті: паліативна медсестра на ім'я Бронні Вейр багато років працювала з людьми, які проживали останні тижні життя - в хоспісі. Вона записувала їхні розповіді. Коли згодом проаналізувала сотні таких історій, то виявила дивовижну закономірність: найпоширенішим жалем було не те, що люди недостатньо заробили чи мало подорожували. Найчастіше люди говорили про те, що їм хотілося б мати сміливість прожити життя так, як їм самим хотілося, а не так, як очікували від них інші. Саме цей висновок ліг в основу її книги The Top Five Regrets of the Dying, яка стала міжнародним бестселером.

Можливо, найважливіша ознака того, що ви живете не своїм життям, — це не виснажлива втома, не тривога і навіть не відсутність радості. Найважливіша ознака — ви перестали ставити собі запитання та просто змирилися з тим, що треба жити на автоматі. Адже повернення до себе починається не зі звільнення з роботи, не з переїзду в іншу країну і не з радикальних змін, а саме з чесної розмови з самим собою.

Спробуйте відповісти собі чесно на одне питання: «Якби мені не потрібно було нікого вражати, яке життя я обрав(ла) б сьогодні?»

Мар'яна Козуліна, кризова психологиня, психотерапевтка в методі Транзакційного Аналізу (у навчанні).