Психологічна допомога та врегулювання конфліктів у осіб, які пережили екстремальні події

Війна в Україні, яка триває з 2014 року та набула масштабного характеру після повномасштабного вторгнення у 2022 році, стала найбільшим викликом для психологічного здоров’я населення з часів Другої світової війни. Мільйони людей втратили домівки, тисячі – рідних і близьких, сотні тисяч стали внутрішньо переміщеними особами або були змушені емігрувати. Кожен такий досвід має ознаки екстремальної події, що руйнує звичний порядок життя та створює довготривалу психологічну кризу.

Люди, які безпосередньо пережили обстріли, поранення чи перебування в окупації, стикаються з травматичними спогадами. У багатьох спостерігається гіперзбудливість, проблеми зі сном, підвищена тривожність і відчуття постійної небезпеки. Подібні симптоми вказують на розвиток посттравматичного стресового розладу (ПТСР), який без своєчасної допомоги може призвести до глибоких особистісних змін і соціальної дезадаптації.

Травматичний досвід війни стає потужним джерелом конфліктів на різних рівнях. Внутрішньоособистісні конфлікти виникають через суперечність між довоєнною ідентичністю та новим досвідом, між прагненням повернутися до нормального життя та неможливістю забути пережите, між моральними цінностями та діями, вчиненими в екстремальних умовах. Міжособистісні конфлікти проявляються у сім’ях військовослужбовців, де партнери не розуміють один одного після довгої розлуки, у стосунках між ветеранами та цивільними особами, між внутрішньо переміщеними особами та місцевим населенням. Конфлікти часто мають деструктивний характер, призводять до розпаду сімей, соціальної ізоляції та поглиблення психологічних проблем. Тому важливим компонентом психологічної допомоги є профілактика та врегулювання конфліктів через застосування медіаційних технік та конфліктологічних підходів.

Таким чином, постає нагальна потреба в комплексному осмисленні проблеми психологічної підтримки в умовах війни. Йдеться не лише про окремі випадки роботи з травмованими людьми, а й про розробку національної стратегії, яка б охоплювала всі рівні: від індивідуального консультування до системних профілактичних заходів. Створення дієвих програм підтримки є запорукою не тільки особистісного відновлення постраждалих, але й відбудови психологічної стійкості суспільства загалом. Україна сьогодні потребує не фрагментарних рішень, а єдиної концепції, яка поєднає досвід міжнародних організацій, наукові напрацювання та власні практики, перевірені в умовах війни.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасні наукові праці засвідчують зростання інтересу до вивчення психологічних аспектів особистості в екстремальних умовах, зокрема в контексті війни в Україні. Особлива увага приділяється питанням психологічної стійкості, стресостійкості, готовності до ризику та психологічної безпеки. Отримані результати становлять основу для розробки ефективних методів психологічної підтримки й реабілітації осіб, які пережили травматичні події.

Теоретичні основи екстремальної та кризової психології систематизовані В.П. Садковим та О.В. Тімченком, які здійснили комплексний аналіз сучасних підходів до розуміння психологічних механізмів реагування на кризові ситуації [1]. Н.Є. Завацька дослідила особливості функціонування особистості в екстремальних умовах життя, детально проаналізувавши специфіку психотравмуючих ситуацій та їх вплив на психічне здоров’я [2]. Важливим напрямком наукових розвідок є вивчення фізіологічних та психологічних механізмів стресу. О.П. Макарова та П.Д. Червоний розкрили сутність стресу та його вплив на організм людини в екстремальних умовах, що є критично важливим для розробки ефективних психологічних інтервенцій [3].

В умовах воєнного конфлікту в Україні особливого значення набувають практичні аспекти надання психологічної підтримки. Л.Ю. Нянько та В.В. Нянько дослідили особливості психологічної підтримки в умовах війни, визначивши основні напрямки роботи психологів з постраждалими [4]. Окрему увагу дослідники приділяють вразливим групам населення. Н.В. Пророк зі співавторами розробили методичні рекомендації щодо психологічної допомоги дітям, які пережили спричинені війною травмівні події, запропонувавши систему комплексної підтримки молодших вікових груп [5]. Комплексний підхід до психологічного супроводу особистості в умовах війни здійснено С. Кузіковою та колег, якісистематизували методи роботи з різними категоріями постраждалих [6]. Важливість правового захисту вразливих груп населення підкреслюється в роботі Л. Матвєєвої та співавторів, які проаналізували практику Європейського суду з прав людини щодо захисту осіб, які пережили екстремальні події [7]. О. Олійник зі співавторами дослідили практичні аспекти допомоги людям у складних обставинах під час комплексних криз, зосередившись на психології стресу та адаптації [8]. Актуальним є дослідження впливу політичної комунікації на цінності українського суспільства під час кризи, проведене Ю. Шмаленко та колегами, що розширює розуміння контекстуальних факторів психологічного благополуччя [9].

Р.І. Сибірна акцентувала увагу на специфіці екстреної психологічної допомоги при екстремальних впливах на психіку, визначивши алгоритми швидкого реагування [10]. Ю. Рибінська та колеги розробили систему психологічних навичок для подолання травматичних подій у контексті війни в Україні, запропонувавши конкретні техніки роботи з травмою [13].

Міжнародні дослідження збагачують розуміння проблеми додатковими перспективами. С. Душек зі співавторами вивчали зв’язок стресу у парамедиків зі стратегіями подолання та особистісними рисами, виявивши значущі кореляції між типами копінг-стратегій та рівнем професійного вигорання [15]. Л. Хамама та колеги застосували мережевий аналіз для дослідження психологічного дистресу, ресурсів та стратегій подолання серед евакуйованих та неевакуйованих осіб із зони збройного конфлікту, що дозволило виявити ключові вузли психологічної підтримки [16]. Р. Вільямс зі співавторами систематизували знання про психосоціальне та психічне здоров’я людей, які постраждали від конфліктів, катастроф, тероризму та переміщення, створивши комплексну концептуальну модель [17].

Таким чином, здійснивши науковий пошук щодо психологічної допомоги та врегулювання конфліктів у осіб, які пережили екстремальні події, було встановлено, що дана проблематика досліджується міждисциплінарно, проте практичні аспекти інтеграції методів врегулювання конфліктів у систему психологічної допомоги представлені фрагментарно та потребують подальшого наукового обґрунтування.

Мета статті – проаналізувати психологічні наслідки екстремальних подій у осіб, які пережили травматичний досвід в умовах війни в Україні, дослідити особливості виникнення та динаміки конфліктів у постраждалих категорій населення, систематизувати сучасні методи психологічної допомоги та врегулювання конфліктів, а також визначити перспективні напрямки розвитку комплексної системи психологічної підтримки та соціальної реабілітації.

Виклад основного матеріалу. Сучасна Україна перебуває в умовах затяжної війни, що спричинила значні людські втрати, руйнування соціальних структур та формування широкого кола осіб, які пережили екстремальні події. Психологічні наслідки воєнних дій стають одним із найсерйозніших викликів для суспільства, адже вони мають довготривалий характер і впливають як на окрему людину, так і на функціонування всієї держави. Потреба у психологічній допомозі зростає через масштабність травматичних подій: бойові дії, втрата близьких, вимушене переселення, життя під постійною загрозою. Критично важливою є розробка системної та доступної психологічної допомоги, орієнтованої як на екстрену підтримку, так і на довготривалу психотерапевтичну роботу.

Умовно можна виділити кілька груп населення, що є найбільш вразливими в умовах війни. Військовослужбовці та ветерани, які брали участь у бойових діях, часто демонструють симптоми ПТСР, агресивність, проблеми з адаптацією у мирному житті. Члени родин військових переживають постійний стрес, пов’язаний з невизначеністю та втратою. Внутрішньо переміщені особи стикаються з проблеми адаптації у нових умовах, соціальною ізоляцією, втратою соціальних зв’язків. Особливо вразливою категорією є діти та підлітки, чия психіка найбільш чутлива до травматичних впливів. Ті, хто перебував в окупації або полоні, часто мають важкі травматичні переживання, що супроводжуються симптомами тривоги та депресії. Мирні жителі прифронтових територій знаходяться у стані хронічного стресу через постійні обстріли та відчуття небезпеки [12].

Для більшості людей типовими стають прояви підвищеної тривожності, постійне відчуття страху, загострена увага до будь-яких подразників, що можуть бути інтерпретовані як сигнал небезпеки. Тривога часто супроводжується соматичними симптомами: безсонням, прискореним серцебиттям, напруженістю м’язів, головними болями [3]. Іншою поширеною реакцією на екстремальні події є депресивний стан, який проявляється у втраті інтересу до повсякденного життя, емоційній спустошеності, відчутті безпорадності та безнадії. Людина, яка пережила такі події, може втратити мотивацію діяти, відмовлятися від соціальної активності, ізолюватися від оточення. Депресія часто має хронічний перебіг і може поєднуватися з іншими психоемоційними розладами, ускладнюючи відновлення психічного здоров’я [6].

Окрім тривожності та депресії, характерною реакцією є підвищена збудливість, яка виявляється у надмірній дратівливості, агресивності, схильності до конфліктів, раптових спалахах гніву [2]. Особливу увагу привертає феномен посттравматичного стресового розладу, що є складним і тривалим наслідком переживання екстремальних ситуацій. Для нього характерні нав’язливі спогади, нічні кошмари, емоційні флешбеки, коли людина знову і знову переживає травматичні події. Уникання ситуацій, які нагадують про пережите, призводить до звуження кола соціальних контактів та поступової ізоляції. Поряд з цим відзначається емоційне оціпеніння, втрата здатності відчувати позитивні емоції, байдужість до оточення [11].

Наслідки екстремальних подій проявляються також у фізіологічних реакціях. Часто спостерігаються порушення сну, нічна пітливість, підвищений артеріальний тиск, тахікардія, соматичні болі без чіткої медичної причини, щосвідчить про тісний взаємозв’язок психічного та фізичного стану людини. У багатьох випадках такі симптоми зберігаються тривалий час і можуть значно ускладнювати повсякденне функціонування [11]. Соціальні та поведінкові наслідки екстремальних подій є не менш значущими, ніж внутрішні емоційні переживання. Вони проявляються у зміні звичного стилю життя, порушенні міжособистісних стосунків, труднощах у професійній та соціальній сферах. Людина, яка зазнала травматичного досвіду, часто відчуває дезадаптацію: їй складно виконувати повсякденні обов’язки, зберігати концентрацію уваги, підтримувати продуктивність у роботі чи навчанні. Такі прояви стають серйозною перешкодою для повернення до нормального функціонування в суспільстві [14].

Постраждалі часто намагаються уникати контактів, зменшують спілкування навіть з близькими людьми, відмовляються від участі у колективних заходах. Соціальна ізоляція пов’язана з втратою довіри до оточення, відчуттям небезпеки та небажанням обговорювати пережиті події. Ізоляція посилює відчуття самотності та безпорадності, що в перспективі може призвести до глибших психоемоційних розладів [16].

Травма суттєво підвищує конфліктність особистості та створює умови для виникнення різноманітних конфліктів. На рівні внутрішньоособистісних конфліктів спостерігається криза ідентичності («хто я після всього пережитого?»), ціннісні суперечності (переоцінка життєвих пріоритетів), моральні конфлікти (почуття провини за вчинені дії або бездіяльність). Внутрішні суперечності часто залишаються неусвідомленими, але проявляються у поведінці та емоційних реакціях [17].

У міжособистісних стосунках конфлікти виникають через кілька механізмів. Гіперзбудливість та дратівливість, характерні для ПТСР, знижують поріг толерантності до фрустрації, що призводить до частих конфліктів навіть у незначних ситуаціях. Емоційне оціпеніння порушує здатність до емпатії та розуміння позиції іншого, що ускладнює конструктивне вирішення суперечок [11]. Особливо гострими є сімейні конфлікти. У родинах військовослужбовців та ветеранів конфлікти виникають через порушення комунікації (травмована особа не може або не хоче ділитися переживаннями), різне бачення виховання дітей, фінансові труднощі, сексуальні дисфункції, взаємне нерозуміння (цивільний партнер не може зрозуміти досвід війни). За даними зарубіжних досліджень, у 60-70% родин ветеранів спостерігаються значні сімейні проблеми, а рівень розлучень у 2-3 рази вищий, ніж у загальній популяції [18].

Соціальні конфлікти виникають між різними групами населення. Конфлікти «ветерани-цивільні» пов’язані з відчуттям непорозуміння з боку суспільства, невідповідністю очікувань (героїзація versus реальність), стигматизацією психологічних проблем. Конфлікти «переселенці-місцеве населення» спричинені конкуренцією за ресурси, культурними розбіжностями, взаємними упередженнями [13]. Родини військовослужбовців, ветеранів та внутрішньо переміщених осіб нерідко стикаються з проблемами непорозуміння, що без належного втручання можуть призвести до розпаду сімейної системи та поглиблення соціальної дезадаптації [13].

Методи та форми психологічної допомоги особам, які пережили екстремальні події, мають бути комплексними, гнучкими та враховувати індивідуальні особливості постраждалих. Умови війни в Україні створили особливу потребу в багаторівневій системі підтримки, яка включає як екстрене втручання безпосередньо після екстремальних ситуацій, так і довготривалу терапію, спрямовану на відновлення особистості та соціальної адаптації [5].

Найпершим кроком є кризове втручання, головна мета якого полягає у стабілізації емоційного стану людини, зменшенні відчуття безпорадності та відновленні здатності до елементарного функціонування. Кризове консультування може включати короткі бесіди, техніки дихання, вправи на заземлення та інші методики, які допомагають знизити рівень тривоги та паніки [14].

Подальший етап передбачає індивідуальну психотерапевтичну роботу. Серед найефективніших методів застосовуються когнітивно-поведінкова терапія, яка допомагає коригувати деструктивні думки та поведінкові стратегії, а також метод EMDR (десенсибілізація та репроцесуалізація рухом очей). Ці підходи довели свою ефективність у роботі з посттравматичним стресовим розладом, депресією та іншими психоемоційними розладами [10].

Важливе місце займає групова психотерапія, особливістю якої є можливість відновлення соціальних зв’язків, подолання почуття ізоляції та відчуженості. Спільне обговорення пережитих подій у безпечному середовищі сприяє емоційному розвантаженню та взаємній підтримці. Для ветеранів, внутрішньо переміщених осіб та родин військових групова робота часто є дієвим інструментом інтеграції у суспільство [11].

Важливим напрямом психологічної допомоги є застосування медіаційних технік для врегулювання конфліктів, що виникають у постраждалих. Медіація як структурований процес вирішення конфліктів за участю нейтрального посередника показує високу ефективність у роботі з сімейними та соціальними конфліктами [19]. Сімейна медіація застосовується для вирішення конфліктів у родинах військовослужбовців та ветеранів. Медіатор допомагає партнерів відновити конструктивну комунікацію, виявити справжні інтереси та потреби кожної сторони, знайти взаємоприйнятні рішення. Основні принципи медіації включають добровільність участі, нейтральність медіатора, конфіденційність процесу, орієнтацію на майбутнє (а не на з’ясування, хто винен) [19].

Процес медіації зазвичай включає кілька етапів: встановлення довіри та пояснення правил, презентацію позицій кожної сторони, спільну дискусію для виявлення інтересів, генерацію варіантів рішень, досягнення та формалізацію угоди. Особливістю медіації з травмованими особами є необхідність враховувати їхні тригери, забезпечувати психологічну безпеку, використовувати гнучкі формати (окремі зустрічі, онлайн-медіація) [19].

Тренінги з врегулювання конфліктів допомагають постраждалим розвивати навички конструктивного вирішення суперечок. Програми включають навчання асертивної поведінки (замість агресивної або пасивної), техніки ненасильницької комунікації, методи управління гнівом, стратегії ведення переговорів. Такі тренінги проводяться як індивідуально, так і в групах, що дозволяє практикувати нові навички в безпечному середовищі [20].

Конфліктологічне консультування спрямоване на допомогу в аналізі конфліктних ситуацій, виявлення їх глибинних причин, розробку стратегій вирішення. Психолог допомагає клієнту усвідомити власні конфліктогенні патерни поведінки, знайти альтернативні способи реагування, розвинути навички емоційної регуляції в конфліктних ситуаціях [4].

Для дітей і підлітків використовуються спеціальні методики, орієнтовані на їхні вікові особливості. Серед них – ігрова терапія, арт-терапія, казкотерапія, які дозволяють виразити травматичний досвід у символічній формі та зменшити його руйнівний вплив на психіку. Сучасні реалії вимагають також активного використання дистанційних форм допомоги – онлайн-консультацій, гарячих ліній, мобільних застосунків для психологічної підтримки, що особливо важливо для жителів віддалених регіонів та тих, хто не має можливості відвідувати очні консультації [12].

Попри очевидну важливість психологічної допомоги для осіб, які пережили екстремальні події, в Україні ця сфера стикається з низкою суттєвих проблем. Передусім відчувається значний дефіцит кваліфікованих фахівців. Кількість психотерапевтів, кризових психологів та консультантів не відповідає масштабу потреб, особливо в регіонах, які найбільше постраждали від війни, що призводить до перевантаження існуючих спеціалістів та зниження доступності допомоги для широких верств населення.

Великою проблемою є стигматизація психологічної допомоги. У суспільній свідомості ще досі зберігаються упередження щодо звернення до психолога або психотерапевта, що часто сприймається як ознака слабкості. Такі стереотипи перешкоджають своєчасному зверненню по допомогу, особливо серед військовослужбовців та чоловіків працездатного віку, які схильні ігнорувати власні психоемоційні труднощі [4].

Актуальним викликом є недостатнє фінансування та відсутність системної державної програми психологічної реабілітації. Значна частина навантаження лягає на громадські організації, волонтерів та міжнародні фонди, які не завжди можуть забезпечити довготривалість і стабільність підтримки. Разом з тим в Україні існують і перспективні напрямки розвитку цієї сфери. Зокрема, інтеграція психологічної допомоги у систему охорони здоров’я дозволить зробити її більш доступною та системною. Розвиток спеціалізованих центрів реабілітації для ветеранів і членів їхніх родин сприятиме відновленню соціальної функціональності та зменшенню рівня дезадаптації. Важливим ресурсом є використання сучасних цифрових технологій. Онлайн-консультації, мобільні застосунки, платформи для дистанційної психотерапії вже довели свою ефективність у країнах із розвиненою системою ментального здоров’я. Їхнє активне впровадження в Україні дозволить охоплювати значно ширшу аудиторію, особливо в умовах війни. Психологічна допомога особам, які пережили екстремальні події, реалізується через поєднання екстрених, індивідуальних, групових та дистанційних форм підтримки. Її ефективність залежить від системного підходу, мультидисциплінарної взаємодії та адаптації методів до конкретних потреб постраждалих.

Висновки. Психологічна допомога особам, які пережили екстремальні події, набуває критичного значення в умовах затяжної війни в Україні. Травматичні переживання справляють глибокий і пролонгований вплив на психоемоційний, соціальний та поведінковий стан особистості, що вимагає розробки комплексної системи підтримки та реабілітації.

Психологічні наслідки екстремальних подій проявляються на кількох рівнях. Психоемоційні реакції – підвищена тривожність, депресивні стани, гіперзбудливість – у поєднанні з посттравматичним стресовим розладом суттєво ускладнюють адаптацію до повсякденного життя та виконання базових соціальних функцій. Фізіологічні прояви травми (порушення сну, соматичні симптоми, психосоматичні розлади) свідчать про тісний взаємозв’язок психічного та фізичного здоров’я постраждалих. Соціальні наслідки травматичного досвіду виявляються у дезадаптації, ізоляції, втраті професійної продуктивності та руйнуванні міжособистісних стосунків.

Особливу увагу заслуговує конфліктна проблематика у контексті травматичного досвіду. Внутрішньоособистісні конфлікти, що проявляються через кризу ідентичності, ціннісні суперечності та моральні дилеми, поглиблюють психологічні труднощі постраждалих. Міжособистісні конфлікти сімейного, соціального та професійного характеру виникають через специфічні механізми: гіперзбудливість знижує поріг толерантності до фрустрації, емоційне оціпеніння порушує здатність до емпатії, що унеможливлює конструктивне вирішення суперечок. Зростання рівня конфліктності у родинах військовослужбовців, між різними групами населення (ветерани-цивільні, переселенці-місцеве населення) актуалізує необхідність інтеграції конфліктологічних методів у систему психологічної допомоги.

Ефективна психологічна допомога передбачає багаторівневу систему втручання. Кризове консультування забезпечує стабілізацію емоційного стану безпосередньо після травматичної події. Індивідуальна психотерапія (когнітивно-поведінкова терапія, EMDR) дозволяє працювати з глибинними наслідками травми. Групова психотерапія сприяє відновленню соціальних зв’язків та подоланню ізоляції. Інноваційним напрямом є застосування медіаційних технік для врегулювання конфліктів, що виникають у постраждалих. Медіація, сімейне конфліктологічне консультування, тренінги з врегулювання конфліктів довели свою ефективність у відновленні конструктивної комунікації та профілактиці соціальної дезадаптації. Дистанційні форми підтримки (онлайн-консультації, мобільні застосунки) розширюють доступність психологічних послуг для населення віддалених регіонів.

Водночас виявлено системні виклики, що перешкоджають ефективному функціонуванню системи психологічної допомоги в Україні. Критичний дефіцит кваліфікованих фахівців, особливо в найбільш постраждалих регіонах, призводить до перевантаження спеціалістів та зниження доступності послуг. Стигматизація психологічної допомоги в суспільній свідомості перешкоджає своєчасному зверненню за підтримкою, особливо серед військовослужбовців та чоловіків. Недостатнє фінансування та відсутність комплексної державної програми психологічної реабілітації обмежують можливості довготривалої та стабільної підтримки постраждалих.

Перспективні напрямки розвитку галузі пов’язані з інтеграцією психологічної допомоги у загальнодержавну систему охорони здоров’я, що забезпечить системність та доступність послуг. Створення спеціалізованих реабілітаційних центрів для різних категорій постраждалих (ветерани, внутрішньо переміщені особи, діти) дозволить надавати цільову підтримку з урахуванням специфічних потреб. Активне впровадження цифрових технологій та онлайн-платформ психологічної допомоги розширить охоплення населення, особливо в умовах воєнного стану. Розвиток міждисциплінарної взаємодії між психологами, медіаторами, соціальними працівниками та юристами посилить комплексність допомоги.

Література

1. Актуальні дослідження в сучасній вітчизняній екстремальній та кризовій психології : монографія / за заг. ред. В. П. Садкового, О. В. Тімченка; НУЦЗУ. Харків : ФОП Мезіна В. В., 2017. 368 с.
2. Завацька Н. Є. Особистість в екстремальних умовах життя (особливості психотравмуючої ситуації). Теоретичні і прикладні проблеми психології. 2016. № 2. С. 44–51.
3. Макарова О. П., Червоний П. Д. Сутність стресу та його вплив на організм людини в екстремальних умовах. Габітус. 2023. Вип. 46. С. 222–226.
4. Нянько Л. Ю., Нянько В. В. Психологічна підтримка в умовах війни. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія психологічна). 2024. № 1. С. 40–46. https://doi.org/10.32782/2311-8458/2024-1-6
5. Психологічна допомога дітям, які пережили спричинені війною травмовані події : методичні рекомендації / Н. В. Пророк, Л. Г. Царенко, О. Ю. Чекстере, В. І. Полякова, О. А. Столярчук, О. І. Купрєєва ; за ред. Н. В. Пророк. Київ : Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України, 2024. 137 с.
6. Психологічний супровід особистості в умовах війни : навчальний посібник / С. Кузікова, В. Зливков, С. Лукомська, Т. Щербак, О. Котух. Київ ; Ніжин : Видавець ПП Лисенко М. М., 2024. 260 с.
7. Matvieieva L., Baltadzhy P., Shmalenko I., Yeftieni N., Ivanchenko O. Legal protection of vulnerable population groups: practice of the European Court of Human Rights. Political Issues. 2021. № 39 (68). P. 136–152. https://doi.org/10.51249/gei.v2i01.128
8. Oliinyk О., Zholdoshbaev D., Koshonova S, Kravtsov Yu., Bocheliuk V. Psychology of stress and adaptation during complex crises: Practical aspects of assisting people in difficult circumstances. European Journal of Trauma & Dissociation. 2025. Vol. 9. Issue 2. 100541. https://doi.org/10.1016/j.ejtd.2025.100541
9. Shmalenko Iu., Matviienkiv S., Lutsyshyn H., Anisimovych-Shevchuk O., Yeftieni N. The impact of political communication on the value in Ukrainian society during the crisis. Public policy and administration. 2025. Vol. 24 (2). P. 385–400. DOI: https://doi.org/10.13165/VPA-25-24-2-16
10. Сибірна Р. І. Екстрена психологічна допомога при екстремальних впливах на психіку. Львівський державний університет внутрішніх справ. 2023. № 1. С. 245.
11. Чайкіна Н. Психологічні особливості сприйняття ризику життєвих ситуацій під час військових дій в Україні. Modern methods of applying scientific. 2023. C. 42–45.
12. Шевченко С. В. Психологічні аспекти розвитку емоційної стійкості осіб, постраждалих під час війни. Слобожанський науковий вісник. Серія Психологія : науковий журнал. 2024. Вип. 2. С. 102–106. DOI: 10.32782/psyspu/2024.2.19
13. Rybinska Yuliia et al. War – Psychological Skills for Coping with Traumatic Events: Helping Ukraine. BRAIN. Broad Research in Artificial Intelligence and Neuroscience. 2023. Vol. 14. № 1. P. 88–104.
14. Sadova Myroslava, Lapshun Galyna, Savishchenko Viktoriia, Raievska Yana, Voshkolup Hanna. Emergency Psychological Assistance for Victims in Difficult Life Situations. Universal Journal of Public Health. 2025. Vol. 13. № 2. P. 319–328. DOI: 10.13189/ujph.2025.130204
15. Duschek S., Bair A., Haux S., Garrido A., Janka A. Stress in paramedics relationship with coping strategies and personality traits. International Journal of Emergency Services. 2020. Р. 203–216.
16. Hamama L., Sarid O., Hamama-Raz Y. Psychological Distress, Resources, and Coping Strategies Among Evacuees and Non-Evacuees From an Armed Conflict Zone: A Network Analysis. Stress and Health. 2025. Vol. 41. e3525. https://doi.org/10.1002/smi.3525
17. Williams R., Kemp V. J., Alexander D. A. The Psychosocial and Mental Health of People Who Are Affected by Conflict, Catastrophes, Terrorism, Adversity and Displacement. In: Ryan J., et al. Conflict and Catastrophe Medicine. Springer, London, 2014. https://doi.org/10.1007/978-1-4471-2927-1_49
18. Sayers, Steven & Farrow, Victoria & Ross, Jennifer & Oslin, David. Family Problems Among Recently Returned Military Veterans Referred for a Mental Health Evaluation. The Journal of clinical psychiatry. 2009. №70. 163-70. 10.4088/JCP.07m03863.
19. Шмаленко, Ю., Єнін, М., Мельник, Л. (2023). Інституціоналізація медіації в Україні: ключові етапи, сучасний стан та перспективи. Соціологічні Студії, 2(23), 6–12 https://doi.org/10.29038/2306-3971-2023-02-11-11
20. Шмаленко Ю.І. Психотренінгові технології як інструмент соціально-психологічної підтримки молоді в умовах воєнного стану. Європейські орієнтири розвитку України: нові виміри у воєнний час : у 2 т. : матеріали Міжнар.наук.-практ. конф. (Одеса, 16 травня 2025 р.) / за заг. ред. С. В. Ківалова. Одеса : Фенікс, 2025. Т. 2. С.442-444.