Хто допомагає психологу? Роздуми про професійне вигорання

Чому психолог теж може вигоріти?

Коли люди звертаються до психолога, вони часто уявляють собі людину, яка завжди спокійна, врівноважена та знає відповіді на всі запитання. І це цілком зрозуміло. Адже саме психолог допомагає іншим знаходити опору у складні моменти життя.

Але є одна важлива річ, про яку говорять не так часто: психолог також людина.

Щодня ми слухаємо історії про втрати, розлучення, тривогу, насильство, переживання війни, смерть близьких, сімейні конфлікти. Ми щиро співпереживаємо своїм клієнтам, намагаємося бути уважними, зосередженими та підтримуючими. І хоча це наша професія, нервова система не перестає відчувати навантаження лише тому, що ми маємо психологічну освіту.

Саме тому професійне вигорання серед психологів — зовсім не рідкість.

Парадокс полягає в тому, що багато психологів дуже добре помічають ознаки виснаження у своїх клієнтів, але значно пізніше — у себе. Ми можемо пояснити собі втому великою кількістю консультацій, недосипанням або складним періодом у житті. Проте іноді справа вже не у звичайній втомі.

Першими сигналами можуть бути небажання відкривати розклад консультацій, відчуття, що після роботи не залишається сил ні на що, втрата цікавості до професії, складність співпереживати клієнтам або навіть думки: «Мені хочеться просто побути в тиші».

Особливо гостро це відчувається зараз, коли багато українських психологів працюють із наслідками війни. Ми допомагаємо людям пережити травматичний досвід, але водночас самі живемо в тих самих реаліях — чуємо повітряні тривоги, хвилюємося за близьких, відчуваємо невизначеність.

Саме тому турбота про себе перестає бути «приємним бонусом». Вона стає частиною професійної відповідальності.

Особиста терапія, супервізія, підтримка колег, відпочинок і вміння сказати собі «мені теж потрібна пауза» — це не ознаки слабкості. Це спосіб залишатися ефективним фахівцем і не втрачати найцінніше — здатність бути поруч із людиною.

Мені дуже подобається думка, що психолог не повинен бути ідеальним. Він має бути достатньо ресурсним, щоб допомагати іншим і водночас достатньо уважним до себе, щоб вчасно помітити власну втому.

Адже ми не можемо довго віддавати те, чого самі вже не маємо.

А ви коли-небудь замислювалися, як відновлюють свій ресурс ті, хто щодня допомагає іншим?