Стати агресивним, щоб вижити.

— Добрий день, шановний гостю. Представтеся, будь ласка.

— Добрий день. Я — ідентифікація з агресором. Один із захисних механізмів психіки.

— Розкажіть трохи про себе.

— Моїми батьками є страх і бажання вижити. Я народжуюся там, де людина почувається безсилою перед сильнішим. Особливо часто приходжу до дітей, які не можуть утекти, захиститися чи змінити ситуацію.

— І як ви працюєте?

— Дуже просто. Якщо людина не може перемогти агресора, я пропоную їй стати на нього схожою. Запозичити його силу, його погляди, його спосіб поведінки. Так стає менш страшно. Адже бути схожим на того, хто завдає болю, іноді безпечніше, ніж залишатися беззахисним.

— Тобто ви перетворюєте жертву на кривдника?

— Частково. Дитина, яку принижували, може вирости людиною, яка принижує інших. Той, кого не чули, може перестати чути інших. Той, кого лякали, сам починає лякати. Це не зла воля. Це спроба психіки вижити. Але важливо розуміти: людина ніколи не стає мною повністю. Частинка її справжнього «Я» залишається всередині, хоч іноді й буває дуже глибоко схованою.

— Виходить, ви допомагаєте?

— У певний момент — так. Я приходжу не для того, щоб зруйнувати людину. Я приходжу, щоб її врятувати. Але я створений для надзвичайних обставин, а не для спокійного повсякденного життя.

— Що відбувається, якщо людина перестає вас помічати та використовує там, де вже немає небезпеки?

— Тоді я перестаю бути захистом і стаю способом життя. Людина починає дивитися на світ через силу, контроль, агресію або знецінення. Вона вже не захищається від небезпеки — вона живе так щодня.

— І яка ціна?

— Самотність. Втрата близькості. Неможливість бути вразливим. А іноді — передача болю далі, наступним поколінням. Тоді син або донька починають повторювати знайомі моделі поведінки, говорити тими ж словами, реагувати тим самим гнівом. Те, що колись було способом вижити, стає спадщиною.

— Дякую за відвертість.

Кожен захисний механізм заслуговує на повагу. Адже колись він допоміг людині вижити там, де її ресурсів не вистачало. Але важливо пам'ятати й про ціну такого захисту.

Коли захисний механізм стає єдиним способом взаємодії зі світом, самозахист поступово перетворюється на руйнування — себе, своїх стосунків і навколишнього світу.

Тому найважливіше — не боротися зі своїми захистами, а зрозуміти, від чого вони колись рятували. Адже тільки тоді людина отримує свободу обирати: продовжувати жити за старими правилами виживання чи створювати нові способи бути у світі.