Життєві сценарії в транзакційному аналізі. Як дитячі рішення впливають на доросле життя?

Життєві сценарії в транзакційному аналізі: Як дитячі рішення впливають на доросле життя?

Ви колись замислювались над тим, як важко маленькій дитині, що опиняється геть беззбройною, емоційно незахищеною, цілковито залежною від дорослих та їхніх реакцій, у великому світі, де дитина ще не має достатньо знань, досвіду та ресурсів, щоб елементарно вижити, щоб бути прийнятою, мати право проявлятися та отримувати любов? Не дивно, що опинившись в такому середовищі “як є” дитина починає робити власні, часом хибні, висновки про себе, інших людей і життя загалом, відштовхуючись лише від того мінімального досвіду, який встигла спостерегти, спираючись на власні чуття та інтуїцію.

«Якщо я буду слухняним — мене любитимуть, а якщо ні, то…»
«Не можна показувати слабкість, інакше мене покарають ще більше…»
«Я зараз не важливий, а стану важливим лише коли/якщо заслужу/зароблю…»
«Для того, щоб мене помітили, треба бути найкращим, або всіма силами привертати увагу дорослих…»
«Краще не довіряти нікому, інакше знову буде боляче…»

Знайомі фрази? Доводилося чути такі хоч раз?

У транзакційному аналізі (ТА) такі ранні висновки, зроблені людиною, називають дитячими рішеннями, а система цих рішень називається життєвим сценарієм.

Автором концепції життєвого сценарію людини став Ерік Берн. Він розробляв концепцію життєвих сценаріїв з кінця 1950-х років. Уперше, на загал, її базові ідеї він сформулював у 1961 році у своїй книзі «Транзакційний аналіз у психотерапії».

Пізніше його ідеї розвинули такі вчені, як Клод Штайнер, Боб і Мері Гулдінг та інші представники методу Транзакційного Аналізу.

Берн визначав життєвий сценарій як несвідомий життєвий план, сформований у ранньому дитинстві, підкріплений батьками та який підтвержився подальшими подіями життя. Це в жодному разі не є містичним пророцтвом чи долею. Сценарій — це радше внутрішня карта людини:

• хто я?
• які люди навколо?
• чого можна чекати від світу?
• як потрібно поводитися, щоб вижити?

Уявімо собі, що дитина пише сценарій фільму про власне життя у віці 4–8 років. Вона ще не знає фіналу, але вже вирішує: хто герой, хто ворог, хто рятівник, що означає успіх, чи можна довіряти людям, чи має вона право бути щасливою?

Цікава гра, чи не так?

Але основна проблема полягає в тому, що зростаючи, людина часто продовжує грати за тим самим сценарієм, написаним нею в дитинстві.

Як же формується сценарій?

Він зазвичай складається з кількох компонентів.

Перший з них – це батьківські послання: дитина отримує тисячі вербальних і невербальних повідомлень. Наприклад:

• «Не ний».
• «Не світись».
• «Будь сильним».
• «Не помиляйся».
• «Не вір чужим».

Часто ці повідомлення передаються навіть без слів, коли, скажімо, мама постійно тривожиться, і дитина робить самостійний висновок: «Світ дуже небезпечний».

Другий компонент – дитячі рішення: поступово дитина адаптується до всього, в яких би умовах вона не опинилася – це намагання вижити. Якщо тато хвалить лише за високі результати, а інакше – лає та карає, тоді дитина вирішує: «Мене люблять лише тоді, коли я ідеальний». Якщо батьки постійно сваряться між собою, тоді дитина робить самостійний інтуїтивний висновок: «Я маю всіх мирити, я остання надія на мир». Якщо щирі емоції дитини висміюють, вона робить гіркий висновок, який впливає на все подальше життя й сприйняття себе: «Не можна показувати власні почуття нікому».

Третій компонент – підкріплення: Вже у дорослому віці людина несвідомо шукає ситуації, які підтверджують її ранні переконання. Наприклад, людина зі сценарним рішенням «Мене покинуть» може обирати емоційно недоступних партнерів. Коли стосунки руйнуються, сценарій отримує підтвердження: «Я так і знав(знала)!»

Існують також сценарні заборони

У Транзакційному Аналізі існує поняття інджанкцій (заборонних послань). Це приховані повідомлення, які дитина сприймає від дорослих, як секретні ключі, як правила життя.

Найвідоміші з них:

Заборона	Як може проявлятися
Не будь собою	Постійне пристосування
Не будь важливим	Знецінення себе
Не відчувай	Відключення емоцій
Не думай	Невпевненість у рішеннях
Не довіряй	Проблеми з близькістю
Не досягай успіху	Самосаботаж
Не належ	Відчуття ізоляції
Не дорослішай	Залежність від інших

Поряд із заборонами існують так звані драйвери

Це внутрішні накази, які допомагали дитині в ранньому віці отримувати визнання.

• Будь досконалим: перфекціонізм; страх помилок; виснаження.
• Будь сильним: труднощі з проханням про допомогу; приховування почуттів.
• Старайся: багато зусиль; мало завершених результатів.
• Подобайся: страх конфлікту; прагнення всім догодити.
• Поспішай: постійний поспіх; тривога без причини.

Часто сценарій видно через повторення. Людина каже: «Зі мною завжди таке трапляється», або «Усі мої партнери однакові», або «Щоразу, коли все добре, я все псую», або «Я постійно всіх рятую».

Повторюваність — одна з головних підказок сценарію та підказка для самої людини: треба дослідити себе, звернути увагу на деталі, фіксувати повтори та звернутися за допомогою до спеціаліста, щоб запобігти безкінечному повторенню сценаріїв у майбутньому.

Цікавий факт

Ерік Берн вважав, що багато людей несвідомо рухаються до заздалегідь визначеного сценарного фіналу свого життя, керуючись такими шаблонними в своїй основі гаслами, як «Я доведу всім, що я найкращий», «Я залишуся самотнім», «Я буду одвічною жертвою», «Одного дня мене визнають».

Одначе, сучасний Транзакційний Аналіз розглядає це питання м'якше: сценарій не є вироком, а лише сильним шаблоном, який можна змінити доклавши зусиль.

Чому прописаний сценарій здається нам правдою?

Тому що він був створений тоді, коли був справді потрібним для виживання і корисним. Для дитини рішення «Не довіряй» могло убезпечити від болю. Для дорослого воно може заважати будувати близькі стосунки з іншими людьми. Те, що колись врятувало, сьогодні може обмежувати, інвалідизувати й робити нещасним.

Як працює психотерапія в Транзакційному Аналізі?

Головне завдання терапії в цьому методі — не звинуватити батьків і не «стерти» минуле. Мета полягає в тому, щоб повною мірою усвідомити свій сценарій, зрозуміти його походження, побачити його вплив на доросле життя сьогодні й, урешті, сміливо зважитися прийняти нові рішення, які покращать якість життя.

У Транзакційному Аналізі це називається перерішенням (redecision). Коли замість «Я маю бути ідеальним, для того, щоб мене любили» доросла людина поступово формує нове рішення «Я маю цінність навіть тоді, коли помиляюся».

Одна з найглибших думок Транзакційного Аналізу полягає в тому, що людина сама написала свій сценарій колись, а значить, може його й переписати тепер.

І, звісно, дитячий досвід нікуди не зникне. Але у дорослому віці ми маємо те, чого у нас не було в дитинстві: досвід, свобода вибору, усвідомлення, підтримка, здатність приймати нові, корисні та безпечні для себе рішення.

Саме тому в Транзакційному Аналізі кажуть, що терапія допомагає перейти від життя «за сценарієм» до життя «за вибором».

І, можливо, найважливіше питання, яке ставить транзакційний аналіз перед людиною:

«Чи живеш ти сьогодні своїм дорослим життям, чи все ще виконуєш роль, яку колись написав для себе, будучи маленькою дитиною?»

Запрошую в терапію